Львів янину на замітку: сьогодні  водять Козу  і щедрують

Львів'янину на замітку: сьогодні "водять Козу" і щедрують

фото з сайту vk.com

За тиждень після коляди, напередодні Нового Року (за старим стилем), - Щедрий Вечір. Це - залишок стародавнього, імовірно, дохристиянського звичаю. За християнським календарем - це день преподобної Меланії. В народній традиції обидва свята об'єднались, і тепер маємо Щедрий Вечір, або свято Меланки.

Внаслідок розбіжності, яка існує між  Григоріанським (світським) та Юліанським (церковним православним) календарем, українці святкують Новий рік двічі в році: офіційне святкування Нового року припадає на 1 січня, а 14 січня, яке залишилося в народній традиції важливою складовою прадавнього календарного обрядового циклу українців, сьогодні носить назву Старого Нового року. 

Як і на Свят-вечір, цього дня готують святкову вечерю, яку в народі величають Щедрою, тому що страви цього вечора не є пісними: тут на столі й кутя і ковбаси, й холодець, і шинка.

Наддніпрянська Україна і Гуцульщина святкують Щедрий Вечір як значне свято різдвяного циклу з добре розвиненою обрядовістю. Галицьке Поділля не святкує, бо Щедрий Вечір у галичан - напередодні Водохреща, тоді як на Наддніпрянщині це - "Голодна кутя", Богоявленне навечір'я.

Львів'янину на замітку: як і коли треба колядувати, щедрувати та посівати

В Україні на Щедрий Вечір батько ховається від дітей за пирогами - символом щедрості, багатства. Добродій Свирид Галушка з Київщини отак згадує Щедрий вечір:

- Мамо, а де наші тато?
- А хіба ж ви мене не бачите, діти?
- Не бачимо, тату!
- Дай Боже, щоб і на той рік ви так мене не бачили!

Оце так, було, батько скажуть, перехрестяться і запрошують всю сім'ю до столу, до "щедрої куті" — "щоб у достатках і спокої других свят дочекати!"

Тільки посідали за стіл, а під вікном уже й щедрують:

Щедрий вечір, пане господарю, 
Стережи, Боже, твого товару, 
Твого товару, всякого статку, 
Молім Бога за отця, за матку. 
Добрий вечір!

Щодо страв Щедрого Вечора, то вони не скрізь однакові: понад Дніпром печуть пироги з м'ясом і смажать гречані млинці на свинячому смальці, на півдні України фігурують бублики, а в гуцулів - вареники  чи, як вони кажуть, "пироги".


Обряд "Водіння Кози"

"Як було мені років дванадцять, - продовжує Свирид Галушка, - водили ми козу. Зібралося нас аж восьмеро козоводів! Ми що дві-три хати мінялися, бо ж кожному цікаво бути козою...

- Як же ви робили козу?
- Та як - оце вистружемо обруча з білолозу. На грубшому кінці розколина - роги. Тоншого - вставляємо в розколину і в'яжемо мотузком. Роги обмотуємо лепехою, щоб кращі були. Біля рогів з обох боків дерев'яні ложки - вуха. На протилежному кінці обруча - ломачка з віхтиком: це хвіст.

Кому припаде бути козою, одягає обруч - щоб ріжки приходились на голову, а хвіст - за спину. Накидають кожуха - вовною догори. Спереду запинають, щоб тільки роги, вуха та "морду" видко було. Рукави звисають донизу - це ніби передні ноги кози. Однією рукою коза тримається за ломачку і трясе віхтиком - "крутить хвостом".

Крім "кози", є в компанії ще "кіт" з торбою на сало - це найменший із хлопців, перебраний за кота з довгими вусами. Він нявчить - просить сала.

Як добре смеркне, починаємо водити "козу". Завидна з "козою" не ходять.
Приходимо до хати, один біжить під вікно і гукає:

- Дядьку, пустіть козу до хати, бо змерзла!

А дядько ніби відмовляється: так належиться по звичаю:

- Немає де тій козі розгулятися - тісно в хаті!
- Та пустіть, бо змерзла!

І так до трьох разів козовод проситься, а дядько відмовляє. Нарешті каже:
- Та я вже пустив би, але... що дядина скаже?

Козовод - до дядини:
- Будьте ласкаві, дядино, пустіть, бо й козенята померзнуть!
- Навіщо ви нам здалися? Уже пізно, діти спати збираються, налякаєте їх!
- Та пустіть, дядино, бо коза мерзне. М-е-е!... 
- Я хату помастила, припічок білила, а ви мені пустку зробите!

Коза знову: "Ме-е-е!"
- Та йдіть уже, йдіть... Тільки добре співайте!

Першим іде старший козовод і веде "козу", за ними - "кіт", а за "котом" - всі щедрівники. Увійшли, поскидали шапки, "добрий вечір" сказали - не разом, а хто коли зайшов. Поставали серед хати, і старший козовод починає:

Нуте, панове, 
Нуте, мурове, 
Поставайте вряду, 
Я козу веду!

"Коза" і "кіт" тупають у такт пісні - витанцьовують. А діти смикають - то "козу" за хвоста, то "кота" за вуса... тішаться! Щедрівники всі хором співають:

Наша козиця -
Вже стара птиця, 
Недавно з Києва, 
З довгими кісьми:
- Ногами стопчу,
- Рогами сколю,
- Хвостом змету!
Що на горі вовк з вовченятами,
То в долині коза з козенятами.
Ой, де взявся вовк
Та козу натовк,
А вовченята - за козенята.
Де взявся заєць
Став козу лаять:
- Ой, ти, козиця,
Старая птиця,
Діточкам та й не матиця.
Ухопила серпок,
Та й по полю: скок, скок
Нажала сніпок
Та й змолотила,
Своїх діточок
Та й накормила!
Ой, не йди, коза,
У темні ліса,
Там стрільці-гонці
З острова Хортиці!
Що перший стрілець -
Козак-молодець,
Ударить козу під правоє вухо.
З лівого вуха потекла брюха!
Тиць, коза впала,
Хвіст свій задрала.

"Коза" падає, задирає хвіст і вдає, що мертва. "Кіт" її ніби обнюхує, крутячи вусом. Хор щедрівників співає далі:

Треба козиці три куски сала.

"Кіт":    
Мяу, мяу... сала! 
Щоб коза встала.

Хор:      
Ой, устань, козо. 
Та й струсися! 
По цьому дому, 
По господарю 
Ізвеселися!

"Коза" схоплюється і починає танцювати. Хор співає:
Ой, слухай, козо, 
Де труби гудуть, 
Там млинці печуть, 
То і нам дадуть!

"Коза" йде до печі, задирає морду і нюхає. Хор:
Хозяїн іде, пожиток несе.
Перший пожиток:
Мірочка гречки
На варенички.
Другий пожиток:
Мірочка жита,
Щоб коза сита.
Третій пожиток:
Решето вівса,
Зверху ковбаса,
Та й щедрівка вся!
За ці щедрівки -
Кварта горілки,
А з цеї мови
Будьте здорові!

Пісня скінчилась. Щедрівники, звертаючись до господарів, кажуть всі разом - в один голос:

- Будьте здорові з празником!

Старший козовод — до "кози":
- Кланяйся хазяїну й хазяйці!

"Коза" кланяється господареві, господині та всім дітям - по черзі. Господар дарує щедрівникам пиріг чи копійок п'ять грошей. "Кіт" - до господині:

- Мяу, мяу... сала, щоб коза брикала!

Козовод:
- Дайте, дядино, сала, бо кіт здохне!
- Нема сала, миша вкрала! - говорить господиня. Або: Сало - погасало! Не звикайте до сала, бо й нам мало!...

А "кіт" усе нявкає, товчеться навколо господині, аж поки та дасть йому шматок сала. Сало - "котові" в торбу, пиріг - у мішок козоводові, а гроші - в скриньку скарбникові.

Виходячи з хати, щедрівники кажуть:
- Прощавайте! Дай Боже, щоб того року діждали!

Вийшли на вулицю, оглянулись навколо - скрізь темно... Село вже спить, тільки ген-ген на горі світиться: то дівчата "Меланки" справляють. Козовод:
- Хлопці, ходім!

Прийшли, заглянули у вікно, а там уже й парубки з "Меланкою" - поскидали машкари, за стіл сідають. Ми всі разом:
- Ме-е-е!...

Дівчата, чуємо, гукають:
- Козоводи прийшли, пускайте їх до хати!

Парубки відчинили нам двері, ми ввійшли, свій "дохід" - на стіл... Гуляємо всі разом!


Меланка

За стародавнім міфом, окрім сина, у всеєдиного Лада, вірного побратима бога Місяця, була ще донька, яку всі називали Миланкою, бо вона була така мила й чарівна.

Одного разу коли князь-Місяць був на полюванні, лютий змій викрав із срібного терема Миланку й запроторив у підземне царство. Визволив її славний богатир Безпальчик-Васильчик і з нею одружився. Ось чому після Щедрого Вечора святкують Василя, у жертву приносять свиню, яка вважається місячною твариною, а Васильчик став покровителем цих тварин. Тому, за народними звичаями, на Меланку готували свинячі нутрощі, по них ворожили, який буде врожай, а з свинячих ніжок варили "дриглю", щоб у людей не боліли ноги. Вшановували Меланку-Миланку за якомога багатшими столами, бо то є продовження Щедрого Вечора з усіма його добрими богами і душами предків.


Парубоча "Меланка"

За "Меланку" вбирається парубок, що вміє "штуки викидати" - добре жартує.
"Меланка" має свій "почот", сама не ходить! Почот неабиякий: орач з чепігами від плуга, сівач з сівнею через плечі, дід з гарапником, ведмідь, коза, журавель, циган, циганка і чорт з ріжками.

Все це - в кожухах догори вовною, в машкарах, лахмітті, підмальоване білою глиною, замащене сажею, з клоччя зроблені бороди, вуса, патли... Одним словом - хто як зумів!

Ватага рухається селом з жартами, вигуком, сміхом. "Циганка" пристає ворожити, "циган" - коні міняти, "ведмідь" танцює, "коза" грає на скрипці, а "журавель" - найвищий парубок у селі - вибиває в бубон.

Маланка й Водохреща у Львові: огляд подій

Діти юрбами бігають за парубочою "Меланкою", та й старі не раз вибігають на вулицю, щоб подивитись на веселу компанію...

До кожної хати ватага не заходить - йде туди, де збираються дівчата. Дозвіл щедрувати парубки випрошують піснею під вікном:

Ой, господар, господаречку, 
Пусти в хату Меланочку, 
Меланочка чисто ходить, 
Нічого в хаті не пошкодить. 
Як пошкодить, то помиє, 
Їсти зварить та й накриє.
Добрий вечір!

- Просимо!

Ватага лишає в сінях свої ціпки та гарапники, обмітає чоботи від снігу і заходить до хати:

- Добрий вечір вам у хаті!
- Доброго здоров'я! А які ж ви кумедні, - щебечуть дівчата, - і ведмідь, і коза... А Грицько який! Де це ти таку хустку доп'яв? Мабуть, мати каглу затикала?!
- Мовчіть, дівчата, - "Меланка" соромиться!
- Ха... Ха... Ха... Диви, як побіліла! Грицьку, чого ж ти вуса не збрив?

Отак жартують над "Меланкою", а "вона" - байдуже: шукає віника сміття розкидати, свіжих глиняків - припічок "мастить".

Господині знають цю звичку і все ховають, щоб "Меланка" не знайшла.
Щедруючи, хлопці висміюють кепських господинь:

Наша Меланка - неробоча, 
На ній сорочка парубоча ... 
Люди ідуть на жнива, 
А Меланка - на пива! 
Люди ідуть з серпами, 
А Меланка - з шклянками! 
Люди нажали по сім кіп, 
А Меланка - один сніп! 
Пішла Меланка на містечко, 
Купила собі пасьминечко. 
Пряла вона - від кур до кур, 
Напряла починків - один гур! 
Дала кицькам мотати, 
Кицьки взяли - втікати! 
Збіглися люди - дзвонити, 
Кицьку з починком ловити! 
А ловили - не вловили, 
Нашу Меланку похвалили...

- Та годі вам! - обзиваються дівчата. - Якоїсь кращої співайте! Козо! Де ти?

В середину кола входить "коза" і починає вибрикувати - танцює під спів хору:

Го-го-го, коза! 
Го-го-го, сіра! 
Го-го-го, біла!

Ой, розходилася, розвеселилася 
По всьому дому, по веселому!
Де коза ходить, там жито родить! 
Де не буває, там вилягає... 
Де коза - ногою, там жито - копою! 
Де коза - рогом, там жито - стогом! 
А в нас на Сандрівці усі хлопці - стрільці. 
Встрілили козу у правоє вушко, 
В правоє вушко - в саме сердечко! 
Тут коза впала, нежива стала, 
А міхоноша бере дудочку: 
Надулась жила, коза ожила 
Та й пішла коза, та й стрибаючи, 
Та стрибаючи, гасаючи, 
Своїх діток та шукаючи!... 
Трррт, коза!

"Коза" тупнула ногою - аж шибки на вікнах задрижали, і танець зупинився.
- Добра "коза", гарно танцює!
- Гарно, тільки засапалася, як дід Марко у ярмарку. Бач - роги помокріли!
- А ти що хотіла - вибити "козу" закаблуками і щоб піт не виступив?!
- Дівчата, орач іде! Бач, як чепіги носить!..

В середину кола ввійшов орач. Хор співає:

Твої воли, Мої воли -
Гей, гей! А впереді Два ведмеді -
Гей, гей! А в пригоні Дві вороні -
Гей, гей! В колесниці Дві синиці -
Гей, гей!

Коли хор співає, орач, тримаючи поперед себе чепіги, вистукує ногами в такт пісні. Після орача витанцьовує сівач, а далі - ведмідь, журавель і, нарешті, чорт з рогами. Все це викликає багато сміху і влучних дотепів.

Коли щедрівка скінчилась, хлопці скидають машкари і на запрошення дівчат сідають до столу.


Дівоча "Меланка"

Водять "Меланку" й дівчата. Дівоча "Меланка" має поважніший характер. Дівчата вибирають найкращу з-поміж себе і одягають її "молодою" - вінок, стрічки, багато намиста. Друга з дівчатубирається за молодого, що зветься Василем - жупан, шапка,шаровари, чоботи. Вся дівоча ватага іменується дружками.

Дівчата з "Василем" та "Меланкою" до хати не заходять - щедрують під вікном:

Ой, на річці, на Йордані, 
Добрий вечір на Мелані. 
Щедрий вечір, добрий вечір, 
Добрим людям на сей вечір!.. 
Наша Меланка, як біль, біла, 
Нашу Меланку журба з'їла. 
Васильчику-чічільчику, 
Посію тебе на городчику, 
Та буду тебе шанувати: 
Тричі на день поливати! 
Тричі на день поливати 
І в неділю підгортати!

Або ще заспівають "дністрянської Меланки":

Наша Меланка у Дністрі була,
У Дністрі була, дністровую воду пила,
На камені ноги мила,
Білий хвартух замочила:
- Повій, вітре, буйнесенький, 
Висуши хвартух тонесенький!
- Повій, вітре, туди-сюди,
Висуши хвартух межи люди!
- Повій, вітре, на болото, 
Висуши хвартух, як золото!
- Повій, вітре, на дубині, 
Висуши хвартух на дівчині!
Добрий вечір!

- А, здорові були, дівчата! Котра з вас "скарбник"? Щоб Меланці "на вінок" гроші кинути?!...

Отак колись щедрували!


Дівчата ворожать

Хоч дівчата і самі з "Меланкою" ходять, і парубочу "Меланку" частують вечерею, проте знаходять час поворожити.

Як ворожать львів'янки на Старий Новий рік

Ворожать переважно так само, як на Андрія ворожили. Бігають попід вікна слухати, питаються прохожих чоловіків: "Дядьку, як вас звати?", кидають через хату чоботи - куди впаде чобіт носком, туди й заміж вийде... Перелічують кілки в плоті: "удівець, молодець..." Дівчата-гуцулки зав'язують собі очі хусткою і навпомацки лічать кілля в плоті до дев'яти. Дев'ятий перев'язують хустинкою і ранком дивляться: рівний, гарний - наречений такий буде, а як кривий, горбатий, то й "доля" крива!... На Гуцульщиніще годують кота варениками, як на "Андрія" пса годували, щоб довідатись: "Котра з нас перша заміж піде?"

На Слобожанщині дівчата розкладають опівночі вогнище на березі річки, на льоду прорубують ополонку і чекають, щоб добре розгорівся вогонь. Коли вогнище розгорілось, кожна з дівчат бере тліючу головню і кидає її в ополонку: затріщить вогонь на воді - за багатого заміж піде, тільки "пшикне" головня і тріску не видасть - за бідного!

В різних районах України існують свої форми ворожіння. Ось деякі з них:

виходять на вулицю, і яка тварина зустрінеться першою - таким і буде суджений: якщо пес, то лихим, а життя собачим, вівця - тихим і сумирним тощо;

біля воріт насипають три купки зерна, а вранці перевіряють: якщо нечіпане, то сімейне життя буде щасливим, і навпаки;

кладуть під подушку гребінця і, лягаючи спати, промовляють: "Суджений-ряджений, розчеши мені голову!". Хто присниться, з тим і випаде одружитись;

або перед сном кладуть в тарілку з водою кілька цурпалків з віника, приказуючи: "Суджений-ряджений, перевези через місток". Якщо вранці цурпалка пристала до вінця, то дівчина побереться з тим, хто їй наснився.

Дівки-чарівниці в цю ніч збирають "дивацьке" зілля "нечуй-вітер". Хто його знайде - а росте воно в таких місцях, що тільки чарівниці знають - той може зробитися "нечуваним і небаченим"...

На Лівобережжі  про "нечуй-вітер" існує повір'я, що це зілля росте взимку по берегах рік та озер і що його можна збирати, від 13-го грудня починаючи. А в ніч проти Нового Року, опівночі, це зілля має найбільшу силу; проте зрячі люди не можуть його знаходити. Треба просити сліпих, бо саме вони відчувають присутність "нечуй-вітру" - він їм очі коле. Це зілля ніби допомагає переправлятися через рік і є корисним для рибалок. Про "нечуй-вітер" згадують і народні пісні, як ось: "Ой, поріс чебер під нечуй-вітром..."


Чародійна ніч

Серед нашого народу існує поетичне повір'я, що новорічна ніч для віруючих людей "розкриває небо, і вони можуть просити у святих все, що їм забагнеться: перетворення води на вино, каменя - на хліб, глини - на мід".

На Гуцульщині в цю ніч ґаздиня бере опівночі на голову чоловічу шапку і з хлібом та коновкою виходить до води. Там вона тричі занурює хліб у воду і примовляє: "Не хліб ся купає в воді, але я - в здоров'ї і силі!" Набираючи води в коновку, вона примовляє: "Я не беру воду, але мід і вино!..." Повертається ґаздиня до хати, всі сплять - ніхто нічого не чує. Вона навшпиньках, без найменшого шелесту підходить до своїх дітей і торкається їх голів мокрим хлібом, примовляючи: "Абисьте були такі величні, як святий Василь величний". У коновку ґаздиня кидає кілька срібних монет. Ранком на Новий рік вся родина вмивається тою водою, і це "принесе щастя на гроші через увесь рік!"

Новорічна ніч на Гуцульщині - свято печі. "Цілий рік вона робить службу, а на Василя йде в танець - вона ся віддає!" - так кажуть гуцули про піч. Ранком на "Меланки" ґаздині старанно змащують піч глиною - "аби не кляла, що немащена!"... Ніхто тої ночі не спить на печі, не сідає - "бо тяжко їй танцювати..." Звечора на піч кладуть овес - "аби мала чим коня годувати, бо вона їде до міста на ґерць".


Народні прикмети

Окрім ворожіння, в ніч на Старий Новий рік люди намагалися завбачувати прикмети. Ось деякі з них:

якщо ніч проти Нового року тиха і ясна, буде щасливий рік не тільки для людей, а й для худоби;

якщо сонце високо зійде, увесь рік буде щасливим, а особливо добрим буде врожай садовини;

якщо іній рясно вкриває всі дерева, буде врожай на зернові та гарний медозбір;

якщо падає м'який сніг - на врожай, а коли тепло, то літо буде дощовим;

який перший день у Новому році, то й рік буде такий;

якщо на Меланії відлига, то чекали теплого літа.

О. ВОРОПАЙ "Звичаї нашого народу"