ТОП-10 українських стрічок, які не залишать вас байдужими

ТОП-10 українських стрічок, які не залишать вас байдужими

Пропонуємо добірку різних за жанром кінострічок, знятих у нашій країні, які не залишать вас байдужими: 


Selfieparty, 2016 рік

Якщо не загаєтесь, то ще встигнете подивитись у львівських кінотеатрах молодіжну комедію Любомира Левицького Selfieparty. Фільм вийшов у прокат 31 березня і за перші вихідні зібрав 2,5 мільйона гривень. Його переглянули 38,5 тисячі людей.

Над цією шаленою комедією з карколомними трюками та діалогами працювали, зокрема, автор ідеї, співсценарист і режисер Любомир Левицький (відомий завдяки роботі над фільмами “Штольня”, “Ломбард”, “Тіні незабутих предків”) і генеральний продюсер Сергій Лавренюк. Виробництвом і співпродюсуванням фільму займалася львівська продакшн-студія Vitamin Film Studio.

За сюжетом Selfieparty, четверо друзів-студентів прокидаються в поліцейському відділку, не пам’ятаючи подій учорашнього дня. Їх звинувачують у вбивстві карлика, тіло якого знайшли на газоні біля будинку, де хлопці влаштували мегавечірку. Щоби відтворити хід подій, герої вирішують зібрати всі фото й відео з учорашнього погрому та з’ясувати, що ж сталося минулої ночі.

Для втілення на екрані Selfieparty режисер обрав Львів, а саме територію Львівського держуніверситету безпеки життєдіяльності, селище Брюховичі та центральну площу нашого міста. 

Декорації цієї комедії стали найбільшими на території Західної України: робота над перетворенням знімального павільйону на будинок головного героя тривала понад 240 годин. А екстер’єрну частину зняли на території реального будинку, який надав відомий український стоматолог Ярослав Заблоцький.


“Бранці”, 2015 рік

Наприкінці лютого на великих екранах був представлений документальний детектив Володимира Тихого і творчого об’єднання “Вавилон’13” “Бранці”, приурочений до річниці лютневих подій 2014 року. 

Події фільму розгортаються в страшний для України час – 20 лютого 2014 року, коли підрозділи сил спеціального призначення відкрили вогонь по протестувальниках, убивши понад 50 осіб та поранивши понад 200. Хаос, що настав у рядах правоохоронних органів у поєднанні зі страхом протестувальників бути репресованими, призвів до офіційного “відбілювання” вже й без того складного злочину. 

Головні герої “Бранців” – нинішні жителі Львова: студент-біолог Сашко Клочко, який розшукує полоненого “вевешника”, та Іван Бубенчик, який трапляється на шляху Сашка і розповідає таємниці про події Майдану. 

Робота над фільмом розпочалася в липні 2014 року під час з’їзду родин Небесної сотні. Анімаційну частину “Бранців” створили Анатолій Лавренішин і Анастасія Тиха. 


“Російський дятел”, 2015 рік 

На початку цього року (з 28 січня) в кінотеатрах демонстрували документально-історичний політичний детектив “Російський дятел”.

У 2015 році ця стрічка здобула гран-прі кінофестивалю “Санденс” як найкращий документальний фільм. Міжнародна асоціація документалістів визнала оператора “Російського дятла” Артема Рижикова найкращим оператором 2015 року. Фільм здобув широке визнання і потрапив до конкурсних програм багатьох міжнародних кінофестивалів, серед яких “Шефілд” (Англія), “Док-Авів” (Ізраїль) та “Артдокфест” (Росія). Європейська прем’єра фільму відбулася в травні 2015 року на фестивалі кіно та урбаністики “86” у місті Славутич. 

“Російський дятел” – це документальний фільм з елементами постановки, який розповідає про ексцентричного українського художника, що висуває нову версію вибуху на Чорнобильській АЕС. Назва фільму відсилає до таємного радіосигналу, який транслювався з території СРСР в часи холодної війни. Це режисерський дебют американського драматурга Чеда Ґрасіа. 


“Загублене місто”, 2013 рік

Восени минулого року на розсуд українських глядачів представили фантастичний трилер “Загублене місто”, знятий режисером Віталієм Портухом за сценарієм Марка Греся. Створення цієї кінокартини стало можливим завдяки першому пітчингу Держкіно. Фінансування проекту повністю взяло на себе Міністерство культури України. Зйомки тривали на кіностудії ім. О. Довженка, а також у Західній Україні. Головні ролі довірили досвідченому Сергію Романюку, актрисі Театру ім. Лесі Українки Ірині Новак і телеведучому й шоумену Андрію Джеджулі.

Минуло багато років відтоді, як страшна техногенна катастрофа стерла з лиця Землі ціле місто. Зона навколо міста тепер недоступна людям. Безліч експедицій у цю місцевість безслідно зникли. Жоден, навіть найбільш високотехнологічний спосіб розвідки не дає результату. Лише самотні мародери наважуються відправитися в Зону. До одного з них (Андрій Джеджула) звертається з проханням провести в місто літній чоловік (Сергій Романюк) і жінка (Ірина Новак), яка втратила сім’ю.


“Політ золотої мушки”, 2015 рік

Зовсім нещодавно у всеукраїнському прокаті показували ще одну українську комедію  “Політ золотої мушки”. Іван Кравчишин, режисер фільму, родом з Івано-Франківщини. А надихнули його на зйомки оповідання львівського письменника Богдана Волошина. Акторів шукали по всій Гуцульщині, тож, потрапивши на знімальний майданчик серед казкових карпатських пейзажів, усі вони почувалися як удома. Легко і гармонійно в комедії звучить місцева говірка. Життєві історії передані невимушено, з неповторним гумором та колоритом.

Головна героїня фільму – мрійлива дівчинка-поетеса з хлопчачим ім’ям Микола. По-дитячому щиро та по-гуцульськи відверто вона розповідає три історії, які трапилися в її селі: про весілля, футбол та про дивний заповіт. Дідусь навчив її всього-всього, тож вона знає напевно – брехати негарно. А ось дивитися на картини з хмар, які пливуть небом, цікавіше, аніж піти в кінотеатр. Та найголовніша істина – життя подібне на політ золотої мушки над вогнем: хоч коротке, але дуже яскраве.


“Брати. Остання сповідь”, 2013 рік

Однією з найважливіших минулорічних прем’єр стала карпатська драма Вікторії Трофименко “Брати. Остання сповідь”, виходу якої українці чекали два роки. І дочекалися – у прокат кінострічка вийшла у вересні 2015-го.

За сюжетом фільму, в невелике карпатське містечко приїжджає письменниця, щоби читати лекції в місцевому монастирі. Один із її слухачів – літній чоловік Войтко. Письменниця дізнається дивовижну історію життя Войтка і його рідного брата. З раннього дитинства вони все ділять на двох. Одна мама, одна іграшка. А потім – одне на двох кохання, ніжна Ївга і один на двох син. Останні 40 років брати не спілкуються. Тепер їх одвічне суперництво полягає в бажанні не померти першим.

Вікторія Трофименко, ще будучи студенткою факультету режисури Київського нацуніверситету театру, кіно і телебачення ім. І. Карпенка-Карого, домоглася права екранізації твору культового шведського письменника Торґні Ліндґрена. Фільм об’їздив увесь світ. “Брати” стали першою українською кінострічкою, яку відібрали одразу на три кінофестивалі класу “А” – в Індії, Шанхаї та Москві. На останньому він отримав нагороду кінокритиків і приз за найкращу жіночу роль, яку виконала львів’янка Наталка Половинка. Окрім неї, у фільмі задіяні ще багато акторів-львів’ян. “Солоного брата”, мисливця і винахідника, молодого Войтка зіграв актор і режисер, директор Львівського театру ім. Леся Курбаса Микола Береза, для якого це був дебют у кіно. Згодом він знявся у фільмах “Тіні незабутих предків” і Selfieparty Любомира Левицького та “Креденсі” Валентина Васяновича. Орест Ягиш виконав чи не найнебезпечнішу роль Демійона, а Вероніці Шостак дісталася роль дружини і матері Ївги.

Продюсерами кінострічки стали Ігор Савиченко та Максим Асадчий, які також працювали над фільмом “Поводир”. 


“Трубач”, 2014 рік

Фільм Анатолія Матешка “Трубач”, знятий на гроші Держкіно України, став першим вітчизняним дитячим мюзиклом. Понад сто юних акторів вчилися співати, танцювати та грати на музичних інструментах. Знімали комедію якнайшвидше (за два місяці), аби підлітки не встигли подорослішати за час зйомок.

Комедія для всієї сім’ї переносить глядача у неповторний світ мистецтва. Головний герой – юний талановитий трубач Коля Шевченко. У свої 13 років він не лише встиг навчитись віртуозно грати на трубі, але й сам пише музику. Надихає хлопця на творчість Ліза. Незабаром – надзвичайно важливий виступ, але улюблений викладач зламав ногу… Його місце займає дивний чоловік, який ні в кого з дітей не викликає довіри. Чи вдасться юному музикантові не втратити своєї мрії та не зійти з обраного шляху?


“Плем’я”, 2014 рік

З 11 вересня у 36 кінотеатрах нашої країни стартував прокат одного з найвідвертіших українських фільмів нової доби – драми “Плем’я” Мирослава Слабошпицького. А вже з 1 жовтня у Франції розпочався його міжнародний прокат, який охопив 26 країн. Важко згадати хоча б одну українську кінороботу, за якою б так уважно спостерігав світ. “Плем’ям” захоплювалися режисери та актори зі світовим іменем, провідні закордонні медіа. За кілька місяців перша повнометражна стрічка Мирослава Слабошпицького зібрала, здається, усі можливі нагороди.

Сюжет кінокартини побудований на тому, що головний герой Сергій потрапляє у спеціалізований інтернат для людей із вадами слуху, де існує кримінальна організація – плем’я. І намагається зайняти своє місце в шкільній єрархії, бере участь у кількох пограбуваннях. А коли закохується в Анну, одну з наложниць Наглядача, йому доводиться порушити неписані закони племені.

Всі  ролі – від головних до епізодичних – тут зіграли виключно глухонімі, більшість з яких звичайні, пересічні люди, а не професійні актори. Що не завадило творчій команді “Племені” на чолі з Мирославом Слабошпицьким здобути світове визнання.


“Поводир”, 2014 рік

Впродовж листопада 2014 року в 150 кінозалах України демонстрували історичну драму Олеся Саніна “Поводир. Або квіти мають очі”, яку висунули від нашої країни на премію “Оскар”. Ці покази мали можливість відвідати люди з вадами зору, адже кінострічка була адаптована для незрячих шляхом створення окремої звукової доріжки з тифлокоментарем.

Події, описані в “Поводирі”, припадають на 30-ті роки минулого століття. Американський інженер Майкл Шемрок разом із сином приїздить до Харкова допомагати будувати соціалізм. Тут він закохується в актрису Ольгу, на яку давно поклав око червоний комісар. За трагічних обставин американець гине, а його сина рятує від переслідувачів сліпий кобзар. Не маючи інших шансів вижити на чужині, хлопець стає поводирем. Їхня подорож, сповнена небезпечних пригод, відбувається на тлі драматичних сторінок української історії та руйнування людських доль. Фільм знятий на основі реальних фактів та свідчень.


“Майдан”, 2014 рік

Світова прем’єра документального епосу про громадянську революцію в Україні  Сергія Лозниці відбулася на 67-ому Каннському міжнародному кінофестивалі в травні 2014 року. Показ фільму став спеціальною подією 

кінофоруму. Підвищений інтерес до стрічки активно демонструвала світова преса, включаючи російську. Режисер, проте, відмовив у інтерв’ю журналістам із Росії, аргументувавши свою позицію інформаційною війною, яка ведеться проти України. Після прем’єри у Канні картина вийшла в прокат у Франції, Польщі, Нідерландах та інших європейських країнах. 

Відклавши всі поточні проекти, Сергій Лозниця приступив до створення фільму “Майдан” у грудні 2013 року після перших протестних акцій на майдані Незалежності. Зйомки тривали до 22 лютого 2014 року. Під час роботи над картиною команда операторів, Сергій Стеценко і Михайло Елчев, не раз опинялися в самому центрі вуличних бойових дій.

“Майдан” – це хроніка громадянського повстання проти режиму колишнього президента Віктора Януковича. Фільм охоплює події, які тривали 90 днів на Майдані взимку 2013 і 2014 років. Режисеру довелося стежити за подіями реального життя, не маючи уявлення, чим і коли все закінчиться. Заради цієї кінострічки йому треба було відкласти іншу роботу, присвячену трагедії в Бабиному Яру.

Варто зазначити, що “Майдан” був знятий лише однією камерою. Лозниця поділив фільм на чотири головні частини – “Пролог”, “Торжество”, “Бойові дії” та “Постскриптум”. При цьому для себе особисто режисер поділив роботу на дві частини – карнавальну і трагічну.

Джерело: lvivpost.net. 

Читайте також: 

Червона рута, крокуси та магнолії: що, де і коли цвіте в Україні

Великдень в Гаю, Обливаний понеділок та парад: як Львів святкуватиме своє 760-річчя

Львів'янину на замітку: скільки зараз коштують послуги репетиторів