Прокурора зі Львова представили до нагороди  за оборону донецького аеропорту

Прокурора зі Львова представили до нагороди за оборону донецького аеропорту

Фото з сайту http://wz.lviv.ua/

За оборону Донецького летовища прокурора зі Львова представили до нагороди орденом "За мужність".

Під час запеклих боїв захисникам Донецького аеропорту допомагали не з’їхати з глузду під обстрілами “Градів” жарти. Рядовий-десантник Максим Грищук, знали бойові побратими, до мобілізації працював прокурором у місті Львові. “Ти, мабуть, на наш “курорт” утік від люстрації. Чи тебе з прокуратури вигнали?” – “підколювали” друзі. “Мабуть, я просто неправильний прокурор”, – віджартовувався Максим…

Максим Грищук не лише воював з 15 серпня 2014 по 18 вересня цього року. Був представлений до нагороди орденом “За мужність III ступеня” за “високий рівень професіоналізму, хоробрість, самовідданість і мужність”.

Читаючи сухі рядки рапорту, який комбат надав для нагородження свого підлеглого, починаєш розуміти, що довелося пережити людині, яка до війни працювала у затишному кабінеті. “06.01.2015 р., – йдеться у рапорті, – М. Грищук особисто визначив позиції двох мінометних розрахунків НЗФ (незаконні збройні формування. – Авт.) та передав їх координати. Внаслідок чого вказані мінометні позиції були накриті артилерією ЗСУ… З 14.01.2015 р. Грищук організував оборону та здійснював загальне керівництво зведеним підрозділом, який розташовувався на РЛС, з метою утримання позицій та прикриття дій підрозділів ЗСУ в Донецькому аеропорту. Неодноразово корегував вогонь артилерії на посту в умовах, пов’язаних з ризиком для життя, під щільним кулеметним вогнем та мінометними обстрілами… 17.01. 2015 р. під час здійснення контратаки зведених підрозділів ЗСУ на об’єкти Донецького аеропорту, зайняті НЗФ, Грищук організував на РЛС тимчасовий пункт збору поранених та надання їм медичної допомоги… 21.01. 2015 р. Грищук, скориставшись погодними умовами з обмеженою видимістю, особисто провів розвідку в районі злітної смуги Донецького аеропорту та виявив знищену МТБЛ з обгорілими рештками бійців ЗСУ. Вказану Грищуком інформацію передали командуванню 81-ї ОАЕМБР та організували евакуацію тіл бійців ЗСУ з вказаного району”…

1 березня минулого року, коли почалися події в Криму, Максим пішов у військкомат і попросився добровольцем до війська. Його “взяли на олівець” та пообіцяли повідомити, коли набиратимуть добровольців. Минав час, а повістки з військкомату не було. У червні минулого року Максим вдруге пішов до військ­комату. У серпні йому прийшла повістка…

“В армії я не служив, проте мав за плечима два стрибки з парашутом й розряд із туризму. Був пластуном, умів орієнтуватися на місцевості. Зважаючи на це, попросив, щоб мене зарахували в десантники”, – розповідає Максим. Прокурора зарахували до складу 80-ї окремої аеромобільної бригади. Потім був вишкіл на Яворівському полігоні. В усіх документах рядовий Максим Грищук значився “діловодом”. Та насправді вчився на полігоні воювати номером обслуги АГС (автоматичний гранатомет станковий). Хтось із офіцерів помітив, що Максим розуміється у картографії, і його призначили інструктором. Коли в Україні почали формувати нову, 81-у окрему аеромобільну бригаду, батальйон, в якому служив Максим, перейшов до складу нової бригади. Потім була оборона Донецького аеропорту…

По телебаченню у репортажах з Донецького летовища чомусь показували на камеру здебільшого добровольців “Правого сектору”. Насправді, розповідає Максим, аеропорт захищали десантники 81-ї бригади, 3-го полку спецназу, до яких приєдналися15-20 добровольців з батальйонів “Правого сектору” та ОУН. Максимові в аеропорту довелося вивчити на практиці ще одну військову спеціальність – корегувальника вогню артилерії. У двадцятиградусний мороз його скерували на РЛС аеропорту, щоб звідти він наводив артилеристів на ворожі цілі. “Коли нас почали обстрілювати, – згадує перший бій Максим, – дуже налякався. Навіть ноги почали труситися. “Сепари” пішли в атаку. Я взяв автомат, підняв над головою та почав стріляти “у білий світ як в копієчку”. Через кілька хвилин зрозумів, що і ворог перелякався. Потім по нас лупила ворожа артилерія, міномети. Били прямим наведенням з танків. А коли почали накривати “Градами”, зрозумів, що мінометний і артилерійські обстріли – лише квіточки…”.

Десь через тиждень перебування на РЛС Максимові довелося взяти на себе керування невеликим (бійців 20 – 30) “гарнізоном” станції. На той час “сепари” перекрили всі дороги, отож відходити з інших об’єктів аеропорту українські військові могли лише через дорогу, що проходила через РЛС. Всі офіцери, які перебували на РЛС, на той час були ротовані. Старшим за званням залишився доброволець з батальйону ОУН. Та він, казали його побратими, був не так бойовим командиром, як господарником. Отож Максимові Грищуку наказали: “Керуй!”

Одного дня, згадує Максим, добровольці “Правого сектору” вирішили покинути станцію. “Я їх розумів, – каже Максим. – До аеропорту вони у Пісках воювали. Звикли, що ворога видно. А тут по тобі гатять з позицій, яких не бачиш. Та вдалося відмовити їх від відступу”.

Після оборони Донецького аеропорту десантний батальйон, в якому служив Максим, відвели під Авдіївку. Покидали летовище, яке перетворилося на руїни, з одним почуттям: “Слава Богу, вижили”.  У лютому Максимові дали відпустку. “Опинившись у Києві, розгубився, – згадує перші дні “на гражданці” десантник. – Побачив у столиці людей, які відпочивають у барах, гуляють Хрещатиком… Ніби й війни немає…”. Коли дружина Вікторія народила Максимові другу донечку, знову поїхав у відпустку.

Коли почалася реорганізація органів прокуратури, Максим перебував на сході. Пригадує, як комбат вишикував батальйон і повідомив, що шоста хвиля мобілізації – під загрозою зриву, отож “дембель” відкладається. Для складання тестів і заліків, які мали пройти працівники прокуратури, що вирішили залишитися на службі, Максимові надали третю, десятиденну, відпустку. Два дні зайняла дорога з Костянтинівки, де тоді дислокувався батальйон, до Львова. Тести, зізнається Максим, були важкими. Привілеїв учасникам АТО, які мусили згадувати юридичні норми і закони в окопах, ніхто не давав.

18 вересня Максима демобілізували. Тим часом прийшла звістка про те, що комбат представив його до ордена. До нагород за оборону Донецького аеропорту представили з сотню десантників. “Щось забагато героїв”, – вирішив хтось нагорі. Перші ордени, попередили в бригаді, дістануться “двохсотим” і “трьохсотим”.

“Одна нагорода у мене вже є, – каже Максим. – У бригаді виготовили саморобні медалі з написом: “81 окрема аеромобільна бригада, 122-й батальйон”. Цю медаль мені перед строєм вручив комбат. Тоді від хвилювання ледь не заплакав…”.

Джерело: Високий замок online.

Львів у новинах

Львів'янину на замітку: які марки вершкового масла виявилися фальсифікатом

У Львові розлючений чоловік підстрелив дитину

На Львівщині чоловік застрелився, посварившись з дружиною

 

Де у Львові не буде світла на початку листопада: адреси