Львів янин із ДЦП, якого не пустили у спортклуб, розповів деталі інциденту

Львів'янин із ДЦП, якого не пустили у спортклуб, розповів деталі інциденту

Фото: Facebook Остапа Стадника

Нещодавно Львів сколихнув ще один випадок дискримінації людей з особливими потребами. Цього разу "відзначився" відомий спортивний клуб Sport Life. Менеджери клубу відмовились продати абонемент хворому на ДЦП 34–річному львів’янину. Причому обґрунтували свою відмову словами: "Ваш вигляд відлякуватимете клієнтів, а візок – це антисанітарія".

Читайте також: Хлопця з ДЦП у Львові не пустили у спортклуб

Остап Стадник – позитивний молодий хлопець, який активно живе та вважає своє життя абсолютно повноцінним. Він має вищу освіту, володіє англійською мовою, працює, багато подорожує та відвідує різні заклади. Також в Остапа чимало друзів та, окрім всього іншого, він активно займається громадською діяльністю. І попри прикрий випадок, він вважає українців доволі людяними.

- Остапе, розкажіть детальніше про той випадок зі Sport Life. Як це відбулось і що конкретно Вам сказали?

- Це була моя друга спроба потрапити до клубу. Відвідування басейну прописав мені лікар. А Sport Life знаходиться зовсім недалеко від мого дому. А ще я вважав цей клуб більш прогресивним та європейським, ніж інші подібні заклади у Львові. Тому вибір був очевидним. Коли я вперше пішов туди, мені відмовили зі словами: "Ваш вигляд відлякуватиме наших клієнтів". Тоді я подумав, що це, можливо, лише думка якогось менеджера, а не офіційна позиція керівництва клубу. Вирішив дати їм ще один шанс. Я звернувся до Сихівської районної адміністрації, і звідти направили офіційного листа до керівництва клубу. Проте ні мені, ні адміністрації у Sport Life не відповіли.

- Що було далі? Чому Ви вдруге вирішили купити абонемент в тому ж клубі?

- Так. Я вирішив, якщо можна так сказати, дати їм можливість виправитись. Три тижні тому я зв`язався з ними вдруге. Звернувся до іншого менеджера та запитав, чи є в них абонементи суто на басейн, адже інших послуг я не потребую, та й виїхати сходами на другий поверх не зможу. Працівниця відповіла мені, що в них лише загальні абонементи. Тоді я запитав, чи можна купити мені такий абонемент, але ходити в басейн зі супроводжуючою особою. Я попросив таких собі особливих умов – ходити лише в басейн ще з однією людиною по одному абонементу. А ще я розповів менеджеру про те, як зі мною повелись раніше. В неї був дуже здивований вираз обличчя. Я щиро повірив, що той перший випадок – прикре непорозуміння. Дівчина відповіла, що не може такі рішення приймати сама, попросила залишити мої контакти та пообіцяла передзвонити і повідомити результат. Не збрехала. Подзвонила того ж дня. І сказала: "Наша відповідь незмінна". Я спитав, чи можна тоді 2 абонементи купити – для себе і людини, яка мене супроводжуватиме. Проте дівчина ще раз повторила: "Ви не можете бути нашим клієнтом". Причина - мій візок не пройде через їх турнікет. На що я відповів: його переноситиме мій друг. Проте менеджер сказала: "Це буде антисанітарія". Та додала, що відмова остаточна.

- Чи Ви планували надавати розголосу цю ситуацію? Якщо так, то чому не одразу?

- Я не планував про це розповідати на загал. Та й соцмережами я рідко користуюсь, хоча маю там свої облікові записи. Я планував ще раз спробувати купити абонемент, але хотів зробити це за допомогою офіційного листа, аби отримати офіційну відмову на папері. Її я хотів віднести міському голові Львова та подивитись, яка буде реакція. І от кілька днів тому я розповів про це своїй подрузі Катерині, на що вона сказала: "Міська рада – то пусте. Набагато більший вплив і резонанс буде, якщо про це знатимуть львів’яни. Особливо після ситуації з Романом Кисляком". Вона запропонувала написати про цю ситуацію на своїй сторінці у Facebook. Я не наполягав, але і не був проти. Вона пішла додому і тієї ж ночі написала про мою історію.

- Що ви очікували від розголосу цього прикрого випадку? Ви хотіли таким чином провчити колектив Sport Life?

- Не буду кривити душею. Це справді образливо таке почути. Неприємно, але я переживу. Просто я не хочу, щоб так чинили з іншими людьми на інвалідних візках. Я сподіваюся, що у Sport Life переоцінять свою поведінку та більше так не робитимуть. Адже від такого ніхто не застрахований. І ніхто не знає, що чекає його самого або його близьких.

- Чи Ви раніше чули щось подібне про позицію Sport life по відношенню до людей з особливими потребами?

- Так. Чув. Ситуація була подібна, але все-таки дещо інша. Я маю товариша, якого звати Павло Козак. Він – переможець багатьох змагань та володар багатьох спортивних титулів. Він також пересувається на інвалідному візку, але разом з тим піднімає штангу вагою 150 кілограмів та без ліфта самотужки піднімається на п’ятий поверх. Павло має дуже сильне та фізично розвинуте тіло. Якось він пробував влаштуватись до Sport Life працювати тренером. Йому відмовили. Але в них було хоч якесь логічне пояснення – недостатня кваліфікація, відсутність необхідної освіти… Хоча, як на мене, вони від цього лише втратили. Адже будь-яка здорова людина, побачивши настільки фізично розвиненого тренера на інвалідному візку, подумає: "Невже він зміг, а я не зможу&". Це був би чудовий стимул для клієнтів клубу. Та керівництво вирішило по-іншому. Але я і подумати не міг, що вони відмовлять клієнту. Це ж навіть протизаконно. Такого я не очікував.

- Чи тепер, коли ситуація набула розголосу, вони попросили вибачення? Чи хоч дзвонили?

- Ні. Жодних дзвінків так і не було досі. Але я цього й не чекаю. Я хочу, щоб вони просто в подальшому так не чинили та не порушували права людей з особливими потребами. Це не лише незаконно, як мінімум, це не людяно. То про яку Європу ми говоримо...

- Чи Ви відчували ще десь дискримінацію?

- Так жорстко – ніколи. І взагалі – це дуже рідкісне явище, більшість людей ставляться добре і допомагають за потреби. Майже всі, за виключенням деяких водіїв маршруток. Подекуди вони бувають нетактовні, під’їжджають занадто далеко, хоча в них є можливість зупинитись так, щоб мені було простіше потрапити в салон. Одного разу я зробив зауваження, на що водій відповів: "Дякуй, що взагалі тебе взяв". А коли я простягнув йому гроші, то ще й сказав, що я його принижую… Також одного разу охоронець в нічному клубі просто здивовано глянув на мене і запитав: "А Вам куди?" Я спокійно відповів: "На дискотеку", і без проблем увійшов. А в основному в Україні не все так погано. Хоча і до Європи нам ще далеко.

- А Ви були десь у Європі? Яке там ставлення?

- Був. Ставлення – чудове, але і доступність на значно вищому рівні – пандуси, ліфти, поручні. Ти почуваєш себе таким же, як усі, адже можеш безперешкодно потрапити в будь-яке місце. В Італії, Німеччині дуже зручно. Мене дуже здивувала Іспанія – там ще набагато зручніше, все дуже продумано. А от Франція різна. Париж мене вразив неприємно, там подекуди навіть є такі ями, як і в нас. Але найзручніше місто з усіх, в яких мені доводилось бувати – Страсбург. Я навіть жартував, що якби я там жив і був одружений, то моя дружина мала би повне право дорікати мені, якби я був поганим чоловіком для неї і татом наших дітей, а ніж у нездатності самостійно пересуватися чи утримувати сім'ю.

Джерело: obozrevatel.com.

Читайте також: 

У Львові чоловіка із ДЦП офіціант вигнав з ресторану 

Хлопець із ДЦП, якого вигнали з ресторану у Львові, прокоментував інцидент

Львівський таксист із ДЦП започаткував акцію #накавуздругом