вул. Вірменська, 7
+38 (032) 235-75-49
"Коло кожної хати, неначе коло палацу, росте великий сад, тут побачиш плодові дерева, які лише в цій країні прижилися: сила-силенна шовковиці білолистої та червонолистої..., горіхів, винограду... А на доглянутих огіркових грядках... висівають крокус, руту і гвоздику усіляких барв", – описував свої враження від подорожі Україною в середині ХVІІ ст. архідиякон, мандрівник, письменник Павло Алепський, зауважуючи певну знаковість саду в українському житті.
Мав рацію, бо "САД" в Україні – це набагато більше і ширше, ніж загосподарьована під плодово-ягідні культури територія. Адже український сад – не тільки спосіб забезпечити собі смачну зиму, це символ неперервності традиції, це один з ключових архетипів національної міфології, це світоглядний універсум. Щоби бодай пунктиром уявити поетично-символічно-метафорично-філософський діапазон українського саду, вистачить згадати Сковороду з його "Садом божественних пісень", Шевченка з його "Садком вишневим коло хати" і Ліну Костенко з її "Садом нетанучих скульптур".
Нині маємо керамічний сад від Ганни Друль та Ірини Марко, сповнений символічно-абстрактних рослин/плодів та підступних спокусниць – територія підсумків і сподівань.
Бо: "Сад не ліс, що виростили, то маємо", – жартують/констатують авторки. Їм, як і всім нам оце вже другий рік постійного стресу, потрібні орієнтири і відповіді, яке це все (мистецтво/життя) має тепер бути і для чого це все? Художники –інтуїти, вони не завжди можуть пояснити, але здатні відчути.
Історик мистецтва Наталія Космолінська
фото vk.com/podiji