7 грудня – день пам’яті святої Катерини Олександрійської – однієї з найшановніших великомучениць у християнському світі. У народі пiд Катерину, як і на свято Андрія, гадали на коханих. Як пише "Релігія в Україні", за традиційною версією, св. Катерина прийняла мученицьку смерть на початку IV ст. при імператорі Максиміані Галерії в Олександрії. Її мощі, за переданням, відкрили близько 800 р. поблизу Синайського монастиря на вершині гори, яка в результаті стала називатися горою св. Катерини (за іншою версією, в підніжжя гори Хорив). Після цього мощі перенесли до Синайської обителі, яка впродовж багатьох століть виступала головним центром поширення культу святої. В Католицькій церкві св. Катерину шанують насамперед як покровительку студентства, богословів та філософів; свята є патронесою Паризького університету.
Достовірних відомостей про життя і мучеництво святої до нас дійшло небагато, її житіє має багато неоднозначних і суперечливих моментів. Дослідники схильні вважати, що розширені версії житія радше говорять не про реальну історичну особистість, а про певний збірний образ ідеальної християнки, наділеної великою кількістю чеснот. Зокрема, св. Катерина вирізнялася неабиякою красою і здібностями до наук: до 18 років вона вивчила риторику, філософію, медицину, прочитала всіх відомих античних поетів і істориків і знала 72 мови. Факт такої ідеалізації та шанування доволі "нестандартного" образу жінки-християнки, якій приписуються досить не властиві для жінки її часу риси і види занять, залишається загадкою.
Початок шанування великомучениці Катерини на українських землях, відповідає часу активної популяризації культу святої взагалі. Культ великомучениці Катерини, будучи відомим на українських землях з XI ст., переживає у XVIII ст. нову актуалізацію як завдяки грецьким впливам, так і перш за все визнанню в Російській імперії великомучениці Катерини "імператорською" святою.
Також, як пише "Аратта-Україна", з 7 грудня у природi зазвичай починалися лютi морози. В народi казали: "Як Катерина по воді, то Різдво по льоді"; "Якщо на Катерину холодно — то буде голодно". Свято Катерини було найбільшим і найзнаменнішим серед численних жіночих свят українців. Святу Катерину вважали заступницею шлюбу та наречених. Пiд Катерину та на Андрiя гадають на коханих. Дiвчата ворожать про свою долю, вагiтнi жiнки моляться про легкi пологи, навіть парубки загадують на майбутнiх жiнок. Сподіваючись на допомогу святої Катерини, жіноцтво просило її про щасливий шлюб, злагоду в сім’ї.
У день свята дівчата ворожили і закликали долю. Вранці, до схід сонця, дівчина йшла в садок і зрізала гілочку вишні. В хаті ту гілочку ставила у пляшку з водою і чекала на свято Маланки. Якщо до Маланки вишня розів’ється і зацвіте — добрий знак, то й доля дівоча цвісти буде. Засохне гілочка без цвіту — кепська ознака. Увечері дівчата сходилися до однієї хати і варили спільну вечерю — борщ і кашу. Приходили хлопці – починалися розваги. Після опівночі, перед тим як заспівають перші півні, дівчата брали миску з вечерею, обгортали її новим рушником і йшли "закликати долю". Кожна з дівчат вилазила по черзі на ворота, тримаючи в руках вечерю, і тричі гукала: "Доле, доле, йди до мене вечеряти!".
Якщо в цей час заспіває півень, "доля обізвалась", якщо ж ні – то "доля оглухла, не чує мого голосу". Журиться дівчина й проклинає долю: "Щоб ти зозулі не чула, блуднице моя!" Гірше, коли зірка з неба впаде — погасне доля. Хоч Катерини вважають більше жіночим святом, святом саме жіночої долі, але й парубки на нього зважали. Напередодні Катерини вони постили, щоб Бог послав їм добру й гарну жінку.