Є на Закарпатті дивовижний куточок з чистим гірським повітрям, мінеральними водами та мальовничими краєвидами. Це село Колочава, яке причаїлося у мальовничій Тереблянській долині (Міжгірський район на Закарпатті).
Не забудьте підписатися на канал Lviv.vgorode.ua в Telegram.
Але найбільше знають Колочаву через її небесно сині поля крокусів (ще відомих як шафран гейфелів), якими навесні їдуть милуватися численні мандрівники.
Цього року перші квіти вже з'явилися в середині березня і масово цвістимуть до кінця квітня. Видовище це справді райське, тому не побачити його хоча б раз у житті - просто гріх. Але не лише природа вабить до Колочави, у селі - десять музеїв та двадцять пам'ятників.
Село тягнеться так далеко, що приїжджий добряче змучиться, поки пройде його з одного кінця в інший, адже простяглася Колочава на добрих 15 км і має п’ять приселків - мікрорайонів: Лази, Горб, Брадолець, Сухар, Мерешор. А ще через Колочаву протікають дві річки Теребля та її притока Колочавка.
Існує чимало легенд про походження назви селища. Найпопулярніша з них розповідає про те, що береги річки, яка протікає через село, колись були дуже болотистими. Отож коли перші поселенці просувалися ними, то вода набиралася у постоли (взуття) та видавала специфічні звуки: "чавк-чавк". Через це річку назвали Чавка. Як перших жителів запитували, де вони живуть, то чули у відповідь: "Коло Чавки". Із часом назва річки трансформувалася у Колочавку, а мальовниче село, яке вона омивала, прозвали Колочавою.
Тут тісно переплелися різні культури, зокрема, лемківська, гуцульська та бойківська Село полікультурне і до кожної культури тут ставляться з повагою.
Заповідний куточок Закарпаття
Колочава вважається найекололгічнішим куточком Закарпаття і входить до складу національного природного парку "Синевир". Тут збереглося чимало незайманих пралісів з багатими флорою і фауною, вкритих смерековими і буковими лісами гір. Найбагатшими щодо флори вважаються післялісові луки - царини, на яких можна налічити до 40 видів рослин. У межах села та національного парку росте 94 рідкісних і зникаючих видів рослин, з яких до Червоної книги України занесено 38 видів (підсніжник звичайний, шафран Гейфелів, лілія лісова, арніка гірська, плаун-баранець, коручка болотна, ключ-трава, язичок зелений). В лісах щедро родять горіхи ліщини, на луках та в перелісках - ягоди ожини, яфони (чорниці), брусниці, малини та суниці. Цими дарами природи можна поласувати, мандруючи горами, полонинами і долинами.
У лісах - чимало диких звірів таких, як олень благородний, ведмідь бурий, козуля, кабан дикий, вовк, лисиця, заєць сірий та інші види ссавців - усього 43.
Долина Крокусів
У березні колочавський музей - скансен "Старе село" потопає в фіолетових квітах. Щовесни тут спостерігається унікальне природне явище - масово зацвітає рідкісна рослина – Шафран Гейфелів. Зазвичай перші квіти у "Долині Крокусів" з’являються наприкінці березня і масово цвітуть до кінця квітня. Шафран Гейфелів перебуває на межі зникнення. Його занесено до Червоної книги України. У Колочаві квітка знаходиться під пильним наглядом і бережно охороняється.
Цього року перші квіти з’явились 22 березня і масово цвістимуть десь до 25 квітня.
Шафран (Крокус) Гейфеля (Crocus heuffelianus Herb) — зникаюча декоративна ранньовесняна рослина. У народі їх називають брандушками, маслянками або серенками.
Зазвичай, на території музею "Старе село", у березні з’являються великі квітки фіолетового Шафрану Гейфелевого, з темними плямами на кінці пелюсток. Жовтогарячі пиляки і приймочки надзвичайно прикрашають квітку, яка розкривається тільки на сонці. Стебло дуже вкорочене, тому здається, що листки і квітки виходять безпосередньо з бульбоцибулини. Комах рослина приваблює не тільки солодким нектаром і яскравим забарвленням, а й ніжним ароматом. Квітки легко самозапилюються, це гарантує утворення плодів і під час несприятливих для появи комах погодних умов навесні.
Росте в лісах, на степових схилах і гірських луках Карпат. Бульбоцибулина Шафрану щорічно відновлюється – вона виростає на верхівці старої. Шафран Гейфеля називають квіткою Місяця. Річ у тім, що період вегетації рослини залежить від фаз нічного небесного світила. Чим більше місячних днів, тим швидше розвивається рослина. Наукова назва "Крокус" пов'язана з древньою грецькою міфологією. Греки вважали рослину символом щастя, квіткою Аврори - міфічної богині ранкової зорі. Крім того, Крокус – своєрідний індикатор родючості ґрунту.
Особливо тяжко доводиться Шафрану неподалік від міст. Старанні збирачі не просто зривають квіти, а виривають рослини разом з бульбоцибулиною, щоб довше не в'янули. Шафран Гейфелів перебуває на межі зникнення. Його занесено до Червоної книги України. У Колочаві квітка знаходиться під пильним наглядом і бережно охороняється.
Скансен "Старе село"
"Старе село" - перший сільський музей архітектури та побуту на Закарпатті. Розташований він між синіми хвилями річки Колочавки та вічнозеленим масивом Чертежика. Окрім дивовижних галявин шафрану, на його території відтворено село стародавньої Верховини із колочавських експонатів, які ознайомлюють із 300-річною історією побуту місцевих жителів. У скансені представлені пам’ятки культури різних часів та різних верств населення як за соціальним статусом (бідняки, середняки), так і за видом діяльності (вівчарі, лісоруби, мірошники, шевці).
На сьогодні музей "Старе село" налічує майже два десятки будівель та допоміжних господарських споруд.
У хатині селянина-бідняка відтворено нелегкі умови проживання колочавців у кінці 19- на початку 20 століття. В маленькій кімнаті без підлоги, з одним ліжком, малими вікнами та без світла проживала численна сім’я та домашні тварини. Хата збудована у 1856 році і перенесена до скансену у первісному вигляді.
Церковно-приходська школа передає атмосферу навчання дітей з середини 19 до середини 20 століття. Читати тодішні школярі вчилися із церковних книжок, а писали на невеличких дощечках грифликами. Учні різного віку вчилися в одному класі, а дяк-учитель за непослух міг добряче покарати різками.
Єврейський комплекс у сканзені відображає життя та побут єврейської частини населення у Колочаві. У єврейській хаті "Корчма у Вольфа" всі бажаючі могли випити децу (сто грам) горілки та закусити. Коли ж у чоловіка закінчувалися гроші, то він починав брати "на віру" (у борг). Всі боржники були записані у борговій книжці, яка тепер лежить на прилавку єврея-корчмаря. Кімната єврея свідчить про те, що він належав до найбагатшої верстви сільського населення та мав добре влаштований побут. Гостинну кімнату єврей здавав для приїжджих гостей.
"Бужні" - єврейський молитовний дім, куди євреї-чоловіки щосуботи сходилися на молитву. Тут вони запалювали свічки у семисвічнику - мінорі та взявши єврейські молитовники, написані на івриті, приступали до молитви.
Парильня – сільська баня, до якої ходили митися представники колочавської інтелігенції за Австро-Угорщини. У період панування Чехословацької Республіки такі парильні мали можливість масово відвідувати і прості жителі села. Відвідавши експозицію туристи мають можливість сфотографуватися у столітній дерев’яній сауні.
Практично весь час перебуваючи на полонині з вівцями, вівчар не мав можливості добре доглядати своє житло. Хатина вівчаря приземкувата та з маленьким вікнами. Проте тут є все, що потрібно для роботи з молоком: путина, баталу, дерев’яні відра, гелети, мішалка, котел для приготування вурди тощо. Під стріхою вівчарської хижі прибита трембіта, без якої досі не обходиться жодний вівчар.
Неподалік розміщена й літня "дача" вівчаря – салаш (колиба), яка розташовувалась на полонині. У ній вівчар жив більшу частину року.
Слово "шустер" для туристів зовсім незрозуміле, проте у Колочаві всі добре знали, що цей чоловік "морщить" постоли (взуття). У будинку шустера представлене цікаве зібрання різноманітних постолів, в яких сто років тому ходили жителі села. Робив шустер й череси – ремені, якими підперізувались чоловіки. Черес добре грів спину та вберігав від грижі, у ньому також ховали гроші.
Сабов – закрійник і швець в одній особі. У хатині сабова (швеця) зібрана ціла колекція різноманітних швейних машинок, ножиці різних видів та розмірів. Ця будівля дійсно належала колись колочавському швецю Митрові Дацю, який обшивав практично все село.
Жандармський пункт був у селі за кожної влади. У сканзені представлена угорська жандармська станція, де сиділи кілька поліцаїв - представників пануючої держави - та стежили за порядком у селі. Всіх винних одразу ж кидали до в’язниці, яка розміщена прямо під жандармерією. Відбуває покарання там нині "молода жінка", яка провинилася перед владою.
Кузня – місце праці коваля, без якого не могло обійтися жодне село. Колочавська кузня готова працювати у будь-який момент. Величезні міхи подають повітря до горна з обох сторін, а різноманітні молотки та молоточки допоможуть викувати будь-яку залізну річ.
Асортимент виробів столяра був дуже широким, а для їх виготовлення використовувались неоднакові інструменти - різні види пилок, рубанки та фуганки, розміряк-циркуль, молотки тощо. Всі вони є у хаті та майстерні столяра. Найбільше привертає увагу столітній деревообробний станок, який працює досі.
Ткацтво належало до найбільш поширених видів господарської діяльності та має вікову історію. Виготовленням тканини займалися у кожній сільській хаті жінки та дівчата. Тому кросна обов’язково були у верховинській хаті. Ознайомитись із процесом виготовлення тканини та спробувати самому попрацювати на кроснах можна у будівлі ткача.
"Біров" (сільський голова) – перша людина у селі. Отож й "Будинок Бірова" значно відрізняється від інших. Просторий і світлий, зроблений з великих колод, він всередині має підлогу та обставлений значно багатше.
Музей "Колочавська вузькоколійка"
Єдиний в Україні музей "Колочавська вузькоколійка" відтворює історію карпатської вузькоколійки. Ешелон складається з раритетного паровоза та 10 вагонів. Кожний вагон відтворює процес транспортування за різної влади, яка панувала у цьому регіоні. В кожному музейному вагоні - унікальні експонати, які розповідають про історію вузькоколійок на Закарпатті, про роботу і побут залізничників та їхніх пасажирів. Кожен із гостей музею "Колочавська вузькоколійка" може відчути себе пасажиром історичної залізниці, провідником і навіть черговим по станції.
Історико-етнографічний музей Івана Ольбрахта
Музей Івана Ольбрахта відкритий у 1981 році, на честь сторіччя з дня народження відомого чеського письменника та громадського діяча.
Іван Ольбрахт (справжнє ім'я Каміл Земан) народився в чеському місті Семіли. Закінчив юридичний факультет Карлового університету. Працював у чеській газеті "Дєяніцкі лісти", у соціал-демократичній газеті "Право люду". А згодом, вступивши до лав чехословацької комуністичної партії стає редактором газети "Руде право". Через деякий час вийшов з складу партії.
Протягом 1931-1936 років він часто приїжджав до Колочави і все побачене у далекому гірському селі описав у своїх романах та оповіданнях. Справжнім шедевром став роман Ольбрахта "Никола Шугай – розбійник", що удостоєний чеської літературної премії 1933 року. Іван Ольбрахт знайшов ідеальний життєвий тип, який став прообразом його героя: син карпатських гір і лісів, не зіпсований цивілізацією, волелюбний бунтар-одинак, котрий над усе боронить свою волю, прагне особистого щастя, відстоює свою людську гідність і право на життя. Герой роману – реальна історична особа. Никола Шугай, колишній військовий після Першої світової війни стає розбійником та місцевим Робін Гудом. Він грабує багатих та віддає бідним. Однак найбільша цінність роману – це майстерно описана незаймана природа Закарпаття та Колочави.
Музей "Колочавський бокораш"
Це - наймолодший у Колочаві, проте один з найцікавіших музеїв. Його називають філіалом відомого музею лісу і сплаву з Чорної Ріки, який знищила повінь. Тут Вас ознайомлять із технологією вирубування та сплавляння лісу по річці, розкажуть про давню та небезпечну професію бокораша. Також лише тут ви зможете сфотографуватися на справжнім бокорі.
Музей "Бункер Штаєра"
У ньому відображено умови проживання та переховування колочавських повстанців, які вели антирадянську діяльність та були причетні до українського визвольного руху.
Музей "Радянська школа"
Перший школа-музей на Закарпатті"Радянська школа" передає атмосферу навчання дітей у 60-70-х роках минулого століття. Тут можна ознайомитись з історією колочавської державної школи, побачити всі атрибути виховання молоді в комуністичному дусі, навчитись зав’язувати піонерський галстук та заграти на справжньому горні.
Музей "Чеська школа"
Музей відтворює умови навчання дітей за чеської влади на Закарпатті. Музей складається з двох приміщень – класу та кімнати для відпочинку вчителя. Експонати основної шкільної зали показують, що у чеській державній школі дбали не лише про знання учнів, але й виховували їх у любові до республіки та її батька – Томаша Гаріга Масарика. Перед входом до класу красувався герб Чехословаччини, поряд з дошкою – портрет Президента країни, біля дверей – його погруддя.
Музей "Воїнам-інтернаціоналістам"
Жителям Колочави доводилося воювати на різних війнах і за різну владу. Чимало колочавців брали участь у бойових діях далеко за межами рідної держави. Найбільше колочавців воювало в Афганістані. Тепер всіх колочавських воїнів-інтернаціоналістів вшановано у музеї "Воїнам-інтернаціоналістам". А на даху музею встановлено броньовану розвідувально-дозорну машину.
Музей "Лінія Арпада"
Частина відреставрованої оборонної системи часів Другої світової війни - музей – "Лінія Арпада" - розташований вздовж річки Теребля. До його складу входять чотири бункери, бетонні піраміди, земляні траншеї.
У командному бункері Ви побачите кулемет, автомати і рушниці, патронташі та гранати, каски та пристрій дальнього бачення, вогнемет і вогнегасник, силовий кабель і десятки інших пристосувань для війни. За кількадесятків метрів звідси — бункер-шпиталь у таких самих бетонних оковах. Тут вже є ліжка у три яруси, комплекти медобладнання, запахи ліків і препаратів, брому та йоду повітрі. Пройшовши сотню метрів вбік, потрапляєш у обитель кашоварів — котлопункт. У цьому бункері увагу привертає пузата похідна кухня-шпор, якою користувалися в угорській армії. Тут же встановлено довгий стіл, а на ньому — тарілки та ложки з нержавійки, горнята з міді, лавки, провіант.
Музей "Церква Святого Духа"
Музей - пам’ятка дерев’яної сакральної архітектури 1795 року "Церква Святого Духа" належить до найвидатніших архітектурних досягнень Закарпаття.
Двозрубна тридільна церква струнка і досконала в пропорціях. Церкву зняли з реєстрації діючих храмів 9 січня 1953 року. Згодом ікони було вмонтовано до іконостасу Шелестівської церкви в Ужгородському музеї архітектури і побуту.
У вартість туристичного маршруту музеями входить: вхідні квитки до музеїв:"Старе село", "Колочавська вузькоколійка", "Бункер Штаєра", "Радянська школа", "Чеська школа", "Воїнам - інтернаціоналістам", "Лінія Арпаду", "Церква Святого Духа"; обід у колибі-музеї "Фауна Закарпаття"; екскурсійне обслуговування згідно туристичного маршруту. У вартість туристичного маршруту не входить: трансфер до села Колочава. Можливі додаткові послуги: театралізоване дійство у церковно-приходській школі; театралізоване дійство та частування у "Корчмі у Вольфа".
"Школа вівчарства"
На самій горі Стримба (1719м) розташована "Школа вівчарства". Тут під керівництвом досвідчених вівчарів учні виганяють худобу на випас, зможуть самі подоїти овець, зварити сир і вурду, бринзу, приготувати вівчарську юшку, навчитися грати на трембіті, сопілці, покататися верхи на коні.
Фестиваль ріплянки
18 червня на території села Колочава проходить традиційний гастрономічний фестиваль ріплянки. Традиційно, гості фестивалю мають можливість продегустувати головну страву дня – ріплянку по-колочавськи: з грибами, сметаною, шкварками, бринзою, вурдою.
- Ріплянка – це традиційна страва жителів Колочави, яку готують кілька разів на тиждень у кожні хаті села, розварена на пюре картопля ("ріпа"- діалект.) та кукурудзяна мука. Варять ріплянку на повільному вогні у чавунній каструлі, часто помішуючи дерев’яною палкою (токаняником).
Чому саме ріплянка? На місцевому діалекті ріпа - це картопля. У високогір'ї вона добре росте, а тому без неї не було б місцевої кухні, як і без бринзи і баранини. На фестивалі готували місцеве блюдо - ріплянку, бо вважають, що в Колочаві вона найкраща в світі. Як пояснили учасниці конкурсу (це 17 господинь і кухарів місцевих ресторанчиків), у кожній з них свої секрети. Одне незмінно - потрібно так змішати картопляне пюре і розведену кукурудзяну або пшеничну муку, щоб у страви був особливий смак. Рецепти передаються з покоління в покоління і зберігаються як сімейна реліквія
Село пам’ятників
Колочава відома також як і село пам’ятників. Тепер тут височіє двадцять найрізноманітніших скульптурних об’єктів. Деякі з них настільки унікальні, що їх ви більше ніде не зустрінете. Наприклад пам’ятник "Заробітчанам", "Вівчарю", "Примирення", "Вчительці з Вкраїни" тощо. Це село, про яке знято 15 фільмів, написано десятки книг.
У Колочаві розташоване і найбільше рукотворне море Закарпаття – Вільшанське водосховище. Унікальним у Колочаві є також "Птахопарк Потяга Швегана", який налічує близько 2 тисяч різних папуг та дивовижних голубів. Є в Колочаві колиба "Два Ясени". Тут можна скуштувати колочавських страв, поласувати свіжим сиром та бринзою, які смакують у поєднанні із місцевими стравами - ріплянкою та токаном. Є у селі і своя мінеральна вода "Боркут, яка має лікувальні властивості.
В Колочаві є пасіка Шимон, де можна спробувати повернути бадьорість і здоров'я тілу і душі за допомогою апітерпії. Є і форелеве господарство, безліч тематичних колиб та інші розваги.
У 90-х роках, коли в Колочаву нахлинули туристи, був заснований фольклорний фестиваль "Колочавське відлуння у Тереблянській долині", який від 1997 року проводиться у першу неділю серпня за участі чеських туристів та місцевих фольклорних колективів.
Любителям гірських мандрів тут є де подорожувати, бо село оточене горами Стримбою, Ружою, Красною, Дарвайкою та Барвінком і розкинулося в самому серці Верховини. До того ж мальовничі гірські хребти щедро вкриті чорницями та брусницею. У лісі ж можна знайти чимало грибів, ожини та лісових ягід.
Де знаходиться : с. Колочава, Міжгірський район, Закарпатська область.
Як добратися: Трасою Київ — Львів — Чоп (Е-50/М-06), у селі Нижні Ворота повернути у сторону смт Воловець, орієнтовно 14 км, проїхати в сторону Міжгір’я приблизно 38 км, проїхавши місто до Колочави 27 км у напрямку озера Синевир.
Пряме автобусне сполучення з:
- Міжгір’я (автовокзал) – 27 км
- Воловця (автовокзал, залізнична станція) – 63 км
- Сваляви (автовокзал, залізнична станція) – 106 км
- Мукачева (автовокзал, залізнична станція) – 122 км
- Хуст (автовокзал, залізнична станція) – 58 км
- Ужгорода (автовокзал, залізнична станція) – 159 км
- Праги (Чеська республіка) – 959 км
- Львів – (автовокзал, залізнична станція) – 220 км
Поїздами Ужгородського напрямку до ст. Воловець, далі автобусом (розклад уточнюйте в довідц Автовокзал по станції Міжгір’я ).
Поруч з Колочавою знаходиться озеро Синевир 13 км.
До Колочави від Міжгір'я ходять приватні маршрутні таксі: вартість 20 грн. з людини.
Дивись ще:
ТОП фестивалів весни-2017 на Західній Україні