Невідомий Львів: Кастелівка, палац Сосновського та вілла на "Хресті"

---

Чому Кастелівка не стала містом-садом?

---

Колись корінні львів’яни район теперішньої вулиці  Генерала Чупринки і прилеглих до неї вулиць називали Кастелівкою. Топонім Кастелівка з'явився на приміській мапі Львова ще у XVII ст. Своїй назві він завдячує маєтку родини Кастелі, який знаходився в районі нинішньої вулиці Сахарова.

Цю  елітну нині вулицю проектували відомі архітектори Юліан Захаревич і Іван Левинський, які хотіли перетворити її в "місто-сад". Проте близькість центру  завадила реалізувати задумане. Тому маєтки, які потопають влітку в зелені дерев, уживаються з (ченшовими) прибутковими будівлями,  призначеними для  здачі їх в найм.

Вулиця Генерала Чупринки тягнеться від костелу Марії Магдалини (нині будинок органної і камерної музики), що поряд з Львівською Політехнікою,  аж до Кульпарківської.

Ця львівська вулиця вирізняється серед інших  своїми цікавими і розкішними кам’яницями і віллами. А щоб їх роздивитися - краще прогулятися вздовж неї пішки.

фото: Сергія Криниці

Територія Кастелівки включає квартали вздовж теперішньої вулиці Котляревського та північно-східної частини вулиці Генерала Чупринки. "Зоряний час" Кастелівки - середина 1880-х років, коли в ролі її основних забудовників виступили двоє видатних архітекторів Львова - Юліан Захаревич та Іван Левинський. Їх спільний проект ставив за мету створення зразкової колонії однородинних будинків. Вже на початок XX ст. Кастелівка перетворилась на респектабельний район. 

Ліву її частину  займають, в основному, вілли, а  з правого боку - прибуткові будинки архітектора Юзефа Сосновського. Найцікавіші маєтки розташовані під номерами 5, 11, 15, 17 і 19. Вони збудовані фірмою Івана Левинського в стилях карпатської і раціональної сецесії.

Не менш цікавими є будинки і  по праву сторону вулиці, збудовані в стилі еклектики і декоративної сецесії. В прикрасах на фасадах трапляються чи не всі можливі елементи декору: і маскарони, і атланти з кариатидами, і гірлянди, і квіткові орнаменти.

фото: Сергія Криниці

На зламі 1880-1890-х років Левинський будує вілли на Кастелівці, пізніше, в середині 1890-х - на початку 1900 років, зводить кілька великих споруд: міський театр, залізничний вокзал, готель "Жорж", єврейську лікарню. В наступні роки споруджує дуже зручні багатоквартирні будинки, Львівську торгово-промислову палату, кам'яницю товариства "Дністер", бурсу Українського  педагогічного товариства й багато інших будівель у Львові і за межами міста.

Віллу з прилеглим садом він вважав ідеальним житлом цивілізованої людини і свого часу мав намір розпланувати цілу Кастелівку, виходячи з засад, близьких до концепції міста-саду. Пам'ятка з того періоду - квартал на початку вулиць Котляревського і генерала Чупринки (Котляревського, буд. №№ 2 і 4; Нечуя- Левицького, 20, Кольберга,4 і 6).

Серед багатьох розкішних і цікавих "кастелівських" кам'яниць зупинимось на двох з них - палаці  Сосновських і віллі Дзєвінського,  яку сучасні львів'яни більше знають як будиночок колекціонера Островерхова.

---

Палац Сосновського

---

Окрасою вулиці Генерала Чупринки  є будівля під здвоєним номером 50-52. Дві номерні частини будувались у два етапи. Один будинок призначався для здачі в найм, а другий -   на кшталт середньовічного замку з фігурою лева в  городці, спроектував для себе Юзеф Сосновський.

фото: Сергія Криниці

Перший будинок  № 50 збудували в 1900-1901. Він повністю виходить своїм фасадом на вул. Генерала Чупринки. Другий - № 52  із наріжною вежею та бічним фасадом виходить на вулицю Івана Левинського, його збудовано в 1907 році. Сосновський проживав  якийсь час у цьому будинку-замку, а потім продав його відомому львівському колекціонеру-бібліофілу Бесядецькому. Тому часто цей будинок Сосновського називають палацом Бесядецьких. Будівля збудована в псевдоготичному стилі з елементами венеційської готики.

Дуже цікавим в архітектурному плані є наріжний кутовий балкон-лоджія з елементами, які нагадують венеційське палаццо. Придивіться уважніше – на хрестовому склепінні лоджії ще можна розгледіти подекуди сліди яскравого настінного розпису.

фото: Сергія Криниці 

- В наріжному приміщенні будинку, - розповідає начальник Управління охорони історичного середовища ЛМР Лілія Онищенко, - збереглась тераса і капличка, гарна сходова клітка.

Тут приваблює все – від  вицвілих від часу візерунків аркади з колонами (подекуди від них залишилась лише арматура) – до кованих квітників із зображенням  невідомого герба.

Невеличкі металеві балкончики на вежі, очевидно, мали лише декоративне призначення, бо через замуровані ніші – на них не вийдеш.

З боку вулиці Генерала Чупринки, за кованою огорожею, є перед входом невеликий садок. А вхід охороняє  шляхетний львівський лев.

фото: Сергія Криниці

---

 Загадкова вілла на "Хресті" (будинок Островерхова)

---

фото: Сергія Криниці

На вулиці Генерала Чупринки стоїть загадковий будинок з маленькою вежею. Цей  дім чимось дуже схожий на маленький таємничий замок, навколо якого - одні дороги, а на самому хресті цих доріг - височіє цей безлюдний до недавнього часу дім. Його збудували саме на місці злиття вулиці Котляревського з вулицею Генерала Чупринки. Вілла, що нумерується по Чупринки № 21, запроектована будівничими Кастелівки: Ю. Захаревичем, І. Левинським та М. Ковальчуком. У 1890-ті роки будинок презентує стиль мальовничого історизму чи так званого піттореску. Фасади оформлені нетинькованою цегляною кладкою, вирізняються яскравим керамічним декором (полив'яні кахлі) та різьбленими деталями.

Колись вілла належала ректору Львівської політехніки Плациду Дзєвінському, а перед Другою світовою -  громадському діячу, педагогу і журналісту Володимиру Кузьмовичу і його дружині Олені Шепарович.  

В радянські часи тут жив колекціонер-аматор Микола Островерхов, найодіозніший мешканець будиночку-замочку. Місце, де стоїть будинок, старожили називають "Хрестом". Сьогодні тут адміністративний корпус Наукового товариства імені Тараса Шевченка. З іменем Островерхова у Львові пов'язано чимало гучних скандалів. Адже всі його раритети виявились краденими або  одержаними обманом.

Внучка адвоката Степана Федака, донька Олени Шепарович та Володимира Кузьмовича, Ольга Кузьмович  у спогадах "Мій скарб, що став скарбом Львова ("Збірка про те і се") згадувала про свою зустріч у 1990-х із цим будинком, який займав на той час Островерхов. Вона писала, що у неї протягом десятиліть зберігались ключі від цього дому. А в колеції Миколи Островерхова, колекціонера, який жив тут у радянський період, жінка впізнала 36 родинних предметів. Опис предметів задокументовано.

"Було там устаткування вітальні і бібліотечна шафа, і приязний великий годинник у скриньці з маятником, який нагадував мені сонячну кулю, і частина кобальтового, ще бабусиного сервізу.... і навіть срібні ложечки з монограмою мами..."

Ольга Кузьмович пише, що у Львівській галереї мистецтв їй пояснили, що Островерхов намагався вимінювати картини відомих митців на чужі, щоб їх власники не могли ці роботи так легко розпізнати. Ольга  Кузьмович писала про цього колекціонера зі злістю: "Розповідали мені у Львові, що він часто висилав агентів КДБ до осіб старшого віку, жидівського чи українського роду з вісткою, що їх чекає в короткому часі вивезення на Сибір. Тому, мовляв, краще випродати чим скоріше все цінне і закупити теплий одяг та сухі харчі. Перелякані жертви продавали все, що мали, підсуненим Островерховим покупцям і чекали на вивіз, який ніколи не приходив".

Про Островерхова у Львові пам'ятають досі. Але розповідати боялись довго, бо казали, що він і його брат співпрацювали з КДБ. Старожили пригадують, як іноді Островерхов виходив завжди у великих чорних окулярах в палісадник та доглядав за своїм розкішним квітником, у якому росли троянди. По вулиці ходив "балетною ходою".

Островерхова огортала така завіса чуток і пліток, що не пліткував про нього лише лінивий. Говорили про якісь підозрілі справи у його будинку, про скарби, сховані у кімнатах, про розпусне кубло, яке він утримує під самим дахом будинку.  А у 1988 році журнал "Наша спадщина", який видавав радянський фонд культури, присвятив Островерхому і його особняку цілий розділ. І з'ясувалося, що Островерхов зібрав справді рідкісну колекцію живопису, графіки, старовинних меблів, посуду, декоративної порцеляни і фаянсу, книжкових шедеврів. Більшу половину з них він заповів московському Державному музею образотворчого мистецтва ім. О. С. Пушкіна, а другу частину заповів братові.

В 1989 році Островерхов помер.

Колекцію, на щастя, не встигли вивезти до Москви і вона "оселилася" в Львівській галереї мистецтв. Багато хто з відвідувачів серед експонатів упізнав тоді свої  власні речі та речі своїх знайомих. Скарби театрального художника, сценографа Львівської опери Миколи Островерхова громадськість і влада відстояли і не дали вивезти до Росії. А різні частини розрізненої колекції львівського збирача старожитностей знаходяться зараз в Олеському замку, Палаці Потоцьких та Галереї мистецтв.

ЧИТАЙТЕ ЩЕ ПРО НЕВІДОМИЙ ЛЬВІВ