Лупанарії та будинки розпусти Львова: де і як розважалися чоловіки у давнину

Лупанарії та будинки розпусти Львова: де і як розважалися чоловіки у давнину

Фото взято з сайту www.radionetplus.ru

Будинок терпимості, публічний будинок, будинок розпусти, лупанар чи, більш звикла назва, бордель – означення місця, де організовано надають послуги сексуального характеру. Поняття не менш древнє, як і професія, що його породила.

Існували, та й зрештою існують, вони у всіх країнах та містах – не залежно від статусу законності чи заборон. Наше славне місто не виключення. Так відколи офіційно у Львові з’явилися публічні будинки і якими вони були?

Читати також: Які ресторації були популярні у Львові сто років тому

Бордель у Львові існував уже з середини ХV ст. (згідно документальних записів) та був легальним, оскільки утримувався на кошти міста. У так званому кодексі Алембека читаємо, що 1450 року за канал у домі розпусти львівський магістрат видав 12 грошів. А у видатках міської каси за 1549 р. знайдена записка, у якій також згадується, що для ремонту закладу видано 20 грошів.

Тут у ХV столітті стояла кам’яниця Івана з Олеська (зараз вул. І. Федорова 27)

Тут у ХV столітті стояла кам’яниця Івана з Олеська (зараз вул. І. Федорова 27)

Розташувався дім розпусти на парцелі, яка називалася "Олеською", від Івана з Олеська, який у ХV ст. збудував тут свою кам’яницю (зараз вул. І. Федорова 27). Коли будинок перетворився на руїну на звільненій площі побудували керат (кінський млин) і поставили будинок утіх. Млин стояв посередині площі на всю її ширину, лише з вузькою вуличкою для проходу до "дому розпусного". Будівля борделю не була спеціально для того побудована, а лише пристосована. Колись це була корчма в селі Лопушна, яку райці купили і перевезли до Львова. В документі датованому 1606 р. навіть зберігся опис цього будинку. Його кімната, чи світлиця, мала 12 ліктів завдовжки, а з сіней по обидва боки було по три комори, кожна з яких мала приблизно 6 ліктів завдовжки і 4 лікті завширшки (львівський лікоть дорівнював 0,59 м.). Для "зручності клієнтів" мав він два входи – один від млина, інший від мурів, і якщо хтось хотів прошмигнути непоміченим то виходив у бік мурів.

Читати також: Як будували Львівську Оперу: історія та фоторепортаж

У 1571 р. сталася страшна пожежа – тоді вигоріла уся вул. Руська разом з Успенською церквою, весь жидівський квартал, міський арсенал і башти, згорів кінський млин. Згорів і дім розпусти, проте не припинив своєї діяльності, а лише був перенесений до вежі при міському арсеналі. Виручені кошти від лупанару надходили у міську касу, а звідси використовувалися на утримання в належному стані міських укріплень і опорядження міста.

На цьому місці до пожежі 1571 р. розташовувався бордель (зараз вул. Арсенальна 3, 5)

На цьому місці до пожежі 1571 р. розташовувався бордель (зараз вул. Арсенальна 3, 5)

Після пожежі Олеську парцелю у 1580 р. придбав сеньйор ізраелітської міської ґміни Ісаак Нахманович. На місці спаленого млина 1582 р. він поставив синагогу, яка пізніше одержала назву "Золотої Рози" . Згарище ж будинку лупанару придбав Ісаак Сюскінтович та побудував на його місці для себе кам’яницю (зараз вул. Арсенальна 3, 5).

Читати також: Дивимось старий Львів: як виглядали відомі місця 100 років тому

Про легальне існування борделю також свідчить запис у міських касових книгах 1561 р. про те, що панові Юрію Войнару за кімнату для дому розпусти виплатили 9 зол. Отже, за доволі велику на той час суму, місто винайняло приміщення для лупанару. Згідно з податковими реєстрами, Юрію Войнару у той час належала кам’яниця на вул.Руській 2.

Войнаровська кам’яниця на вул. Руській, 2 у якій місто винайняло приміщення для лупанару

Войнаровська кам’яниця на вул. Руській, 2 у якій місто винайняло приміщення для лупанару

Наступна згадка про львівській бордель випливає уже у другій половині ХVІІІ ст., але не у старій Войнаровській кам’яниці, а в Папарівській (вул.Руська 18). За дозволом маґістрату у цьому будинку, який розташувався поруч Успенської церкви, осів публічний дім. Постійний галас, музика і гуляння (крім п’ятниць та неділь) були для чесних парафіян нестерпними. Тому тодішній священик Успенської церкви Іван Горбачевський 1788 р. вніс протест до маґістрату. У відповідь маґістрат переніс заклад у інше місце.

Папарівська кам’яниця (вул.Руська 18). За дозволом маґістрату у цьому будинку у другій пол. ХVІІІ ст. осів публічний дім

Папарівська кам’яниця (вул.Руська 18). За дозволом маґістрату у цьому будинку у другій пол. ХVІІІ ст. осів публічний дім

Звісно у Львові функціонував не один лупанар. Був ще бордель, який розташовувався за театром ім. Марії Заньковецької, де на вулицю Богдана Хмельницького повертає трамвай №6 . Це місце називалося “На мості”.

Бордель “На мості”, який розташовувася за театром ім. Марії Заньковецької

Бордель “На мості”, який розташовувася за театром ім. Марії Заньковецької

Ціни на послуги повій у Львові були невисокі. У XVIII столітті повія коштувала 12 ґрошів – менше третини щоденного заробітку людини фізичної праці.

У 1885 р. було ухвалено закон про заборону проституції, тоді для львівських повій настали скрутні часи. Хоча були вийнятки для самотніх жінок, які не мали інших засобів для існування. У цьому ж законі були прописані й обмеження діяльності повій. Жінка мала винаймати окреме помешкання щонайменше за 200 метрів від школи, військової частини, церкви чи державної установи. Обов’язковим для повій було обстеження у лікаря. Заборонялося обслуговувати малолітніх клієнтів. У разі порушення вимог повію карали забороною на професію терміном від шести тижнів до шести місяців.

Була у Львові і своя вулиця "червоних ліхтарів". Знаходилася вона на сучасній вул. Леся Курбаса. У будинку, де зараз театр ім. Леся Курбаса, було казино “Де парі”, а ще дорогий ресторан та готель. Старожили цієї вулиці розповідали, що швейцар, який давав клієнтам достовірну інформацію про вродливих і темпераментних дівчат, так розбагатів, що збудував на Професорській колонії гарну кам’яницю.

Приміщення колишнього казино “Де парі” (зараз театр ім. Леся Курбаса)

Приміщення колишнього казино “Де парі” (зараз театр ім. Леся Курбаса)

У перші повоєнні роки у цьому будинку був розміщений Палац піонерів. Нерідко на стінах діти і дорослі бачили залишки відвертих картинок. Почесний директор наукової бібліотеки імені Стефаника Лариса Крушельницька згадувала, як цю вулицю хотіли назвати 8-го Березня. Тодішній голова облвиконкому Семен Стефаник (син письменника Василя Стефаника) застеріг: “Тільки не це. Люди будуть сміятися. Всі знають, які жінки були на цій вулиці…”. І вулиці дали назву – Павлика Морозова.

Колишня вулиця

Колишня вулиця "червоних ліхтарів"(сучасна вул. Леся Курбаса)

Розповідали старожили Львова і про бордель з “веселою” назвою “Пекелко”. Одні кажуть, що це будинок номер два на вулиці Пекарській (мешканці казали, що розташування квартир нагадує номери борделю). Історик Андрій Козицький вважає, що “Пекелко” – це одна з кав’ярень на вулиці Краківській, яка існувала у першій половині XIX століття. Але чому саме “Пекелко”? Цікаву версію щодо походження цієї назви розповів бібліотечний працівник, історик Євген Наконечний. У цьому закладі нібито був змонтований великий танцювальний майданчик у формі сковорідки, під якою горіло вогнище. На цій сковорідці не смажилися, а танцювали наголяса дівчата.

Львівські історики брати Радковці розповідали, що найпершою ознакою колишнього борделю була наявність окремих входу і виходу. Той, хто заходить у бордель, не бачить того, хто з нього виходить. Саме такі вхід і вихід є у будинку №6 на вулиці Князя Романа, в якому розташоване обласне радіо.

Будинок №6 на вулиці Князя Романа, в якому розташоване обласне радіо

Будинок №6 на вулиці Князя Романа, в якому розташоване обласне радіо

Бурхливого розвитку проституція набула у Галичині у 20-30-х роках минулого століття, з поширенням жіночої емансипації. Утримувати борделі закон не дозволяв, але підпільних закладів було чимало. Дозволялося надавати сексуальні послуги лише в індивідуальному порядку. Польська влада намагалася скерувати цей давній промисел у цивілізоване русло. На європейський манер, за прикладом м.Бремена (коли вулицю, де жили та працювали повії звільняли від інших мешканців) для занять розпустою виділили вулицю Шпитальну (хоча звільнити її від усіх решта мешканців не вдалося). Тут та на сусідніх вуличках була найбільша концентрація жінок “легкої поведінки”

Вулиця Шпитальна. Тут та на сусідніх вуличках було найбільше жінок “легкої поведінки”

Вулиця Шпитальна. Тут та на сусідніх вуличках було найбільше жінок “легкої поведінки”

Повіям заборонялося пропонувати свої послуги на центральних вулицях, біля фешенебельних готелів. Але їх тягнуло саме сюди. У 1935 р. власники крамничок на вулиці Сикстуській (зараз Дорошенка)   скаржилися на бездіяльність поліції, яка не ганяли з цієї вулиці повій. Вони з’являлися поблизу їхніх закладів від четвертої години пополудні та відлякуючи поважних клієнтів.

Вулиця Сикстуська (зараз вул. Дорошенка)

Вулиця Сикстуська (зараз вул. Дорошенка)

Найдешевші повії були на вулиці Городоцькій і в парку імені Івана Франка (тоді це був Єзуїтський парк). Найдорожчими повіями були єврейки, вони мали найбагатшу клієнтуру. Найдешевша жінка коштувала один злотий. За ці гроші у 1938 році можна було купити один кілограм цукру, десять кілограмів картоплі…

Праворуч - Парк ім.І.Франка, ліворуч -  Вулиця Городоцька

Праворуч - Парк ім.І.Франка, ліворуч - Вулиця Городоцька

Повії любили молоду клієнтуру. Хлопці 17-18 років, хоч і не мали великих грошей, але швидко закінчували справу і йшли геть. Їх жінки обслуговували формально, без будь-якої видумки і фантазії. Інша річ, коли приходив клієнт у роках і з більшими грошима. Такого треба було “завести” та показати клас…

Приміщення колишнього елітного борделю (зараз вул. Драгоманова 25)

Приміщення колишнього елітного борделю (зараз вул. Драгоманова 25)

Були у Львові і елітні борделі. Один з "накрутіших" до війни, розміщувався по сучасній вул. Драгоманова 25 (зараз тут розташований Військовий місцевий суд Львівського гарнізону). За словами старожилів вулиці – під’їзди до будинку були викладені не бруківкою, а дошками. Це для того, щоб вночі коні, запряжені у фіакри, не цокали і не заважали спати втомленим клієнтам.

Джерело: photo-lviv.in.ua.

Місця на мапі