Мешканці села на Західній Україні щодня літають над рікою (фото)

Півтисячі жителів гірського села щодня... літають над стрімкою рікою разом з меблями і худобою. Міняються президенти, міняються прем'єр-мінстри, а у цьому селі усе без змін. Уже понад 50 років. Не чує влада цих людей. Не зробить їм бодай підвісного моста, хоча ціна його - копійки.

 І важко повірити, що на календарі - XXI століття. Ріка ділить село Нижній Бистрий на дві частини. Щоб не долати кілометри до найближчого мосту, люди свого часу самотужки розв'язали проблему - на річці звели три своєрідні повітряні переправи. Відтоді місцеві селяни звикли у прямому розумінні літати над рікою, заощаджуючи час та взуття. Як літати? По металевому канату, до якого припасована люлька. Сідають у такий "дирижабль" - і перелітають на той берег.

Фото Еліни Савицької

Ось так зі своїх 77 років понад 50 літ літає над річкою і Христина Росоха. Ми писали про цю жінку кілька років тому, сподіваючись, що влада зверне увагу на таку проблему 500 (!) своїх жителів. "Наше село - гірське. Простягнулося вздовж обох берегів Ріки аж на 26 кілометрів. З обох боків село підпирають гори. А стрімка вода поділила сушу так, що магазини, пошта, ФАП та сільрада опинилися на другому боці, а на нашому - тільки півсотні хат, пасовище та городи. До найближчого мосту пішки -- 7 кілометрів, а навпростець - усього 3 хвилини льоту, - мовить баба Христина, про яку в селі кажуть "ас у льотній справі". - Ще з часів Союзу просимо владу звести міст. Раніше чиновники обіцяли, нині – тільки руками розводять! Мовляв криза, коштів - катма! Та Бог послав мені майстровитого чоловіка, який зметикував що русло річки не дуже широке - всього 22 метри. Та ще замолоду звів повітряну переправу, якою досі користується півсела. Особливо влітку, коли люди обробляють свої ділянки та випасають на нашому березі худобу. Отак і літаю все життя. Раніше щодня літала на роботу. А стаж у мене - майже 40 років. Відколи на пенсії - на закупи та в гості до рідні.

Механізм повітряної переправи простий: металевий трос з одного боку закріплений на металевій опорі, на другому березі опорою слугує старий дуб. Мій чоловік його зміцнив підпорою. До колеса, що бігає по металевому канаті, прикріплено дерев’яне корито. Сідаю в нього, руками перетягаю гумовий шланг по тросі. Ось так й перелітаю у кориті з берега на берег. Коли до мене приходять гості, тросом передаю їм корито, а вони самотужки переправляються".

Нині ж переправа, якій понад 50 років, потребує капітального ремонту. Корито - старе, деревина прогнила. Та й трос не завадило б поміняти на новий. Але нині на це потрібно великі гроші. А перед Різдвом одну з опор, що на березі, мало не зніс автомобіль. "Металева опора похилилася, потрібно укріпити, - бідкається Христина Юріївна.

- Мій чоловік доглядав повітряну переправу, якби ще був живий, може, щось би й примудрував. Та вже восьмий рік, як помер. Прошу владу збудувати для нас бодай пішу підвісну переправу. Усе життя мріяли з чоловіком, як пройдемо на другий берег по новому мості, та, мабуть, і я його вже не дочекаюся..."

Півгодини берегом, нарешті і я опиняюся біля іншої переправи. Ця люлька - справжнє диво техніки, складається з барабана, корита та двох тросів. Людина на березі повинна крутити барабан, тоді переправа запрацює. Щодня повітряними човнами користується близько 500 пасажирів. Та нині всі переправи на Ріці зачиняють на замок - після того, як кілька років тому в річку зірвався сільський хлопець (на щастя, його врятували).

"Провезу з вітерцем! Моя "каретка" - міцна, одного разу навіть корову на ній переправляв. А це п'ять центнерів живої ваги, - сміється Іван Росоха, який разом із онуком готує агрегат до роботи. - Замолоду літав до дівчини на побачення, а нині вже й у моєї дружини понад 35 років "повітряного" стажу. Та, хильнувши зайвого, до повітряного "керма" -- зась! Ризикуєш скупатися у крижаній річці. Не бійтеся, головне не дивитися донизу".

... Обережно ступаю на хитку поверхню і, затамувавши дух, сідаю до люльки. Пан Іван на березі щосили крутить барабан, і я швидко долітаю до середини ріки. Униз справді краще не дивитися, стає моторошно від гострого каміння, що місцями стирчить на поверхні каламутної стрімкої течії. За кілька хвилин звикаю, захопливий екстрим починає подобатися.

Та місцевим селянам - не позаздриш. Для них цей екстрим - звичайна ділянка дороги, яку доводиться долати бодай двічі на день. За допомоги летючого корита вони переправляють на другий берег ріки людей, сіно, будівельні матеріали, меблі, а влітку - ще й худобу. Ось так і живуть сподіваннями, що колись таки в їхньому селі побудують бодай одного моста. Бодай канатного. 

Джерело expres.ua. 

Львів у новинах:

Львів'янину на замітку: відсьогодні електроенегія подорожчала на чверть

Львів'янину на замітку: що буде з мешканцями будинків, які не створили ОСББ

У Львові відкривають сучасну бібліотеку з коворкінгом та спорт-ареною