Де жив та творив Шептицький: 25 місць у Львові

Де жив та творив Шептицький: 25 місць у Львові

Фото: http://photo-lviv.in.ua/

29 липня львів'яни відсвяткували 150-ту річницю з дня народження митрополита Андрея Шептицького. Життя одного з головних духовних символів нашого народу нерозривно пов‘язане зі Львовом. Саме у цьому місті як митрополичій столиці Галицького краю Андрей 43 роки невпинно творив те, завдяки чому ще при житті його назвали “українським Мойсеєм”.

Митрополит Андрей Шептицький: цікаві факти з життя владики

20 липня 1896 року старовинний Онуфріївський монастир, заснування якого чимало істориків приписують ще до періоду правління князя Лева-Онуфрія Даниловича, отримав нового настоятеля. 31-річний Роман Марія Александер граф Шептицький, який при складанні чернечих обітів прийняв монаше ім’я Андрей, вперше поселився у столиці Галичини, хоча й народився за 40 кілометрів від Львова – у Прилбичах – родинному маєтку графів Шептицьких. Там же пройшло і його дитинство. Середню та вищу освіту Роман здобував у Кракові, згодом у Вроцлаві, перші чернечі кроки робив у Добромилі.

Станіслав Граф Скарбек та Олександр Граф Фредро

Проте не можна сказати, що зі Львовом Андрея нічого не пов’язувало. Тут жив і творив його дідусь, граф Александер Фредро, що був знаменитим польським поетом. Досі у Львові є вулиця його імені, на якій він колись жив, а поруч згодом по його смерті поставили навіть пам’ятник поетові. Цей пам’ятник зараз прикрашає Вроцлав – місто, де свого часу закінчував правничі студії молодий Роман Шептицький, а на його місці у Львові сидить Михайло Грушевський.

Пам’ятники Александру Фредру та Михайлу Грушевському на одній площі в різні часи

Цікаво, що свою дружину граф Фредро “відібрав” у іншого знаменитого львівського графа. Першим чоловіком бабусі майбутнього митрополита був Станіслав Скарбек – фундатор та власник найбільшого у Львові театру власного імені, нині відомого як театр Марії Заньковецької.

Церква при монастирі святого Онуфрія у Львові, настоятелем якого у 1896-1899 роках був Андрей Шептицький

Але повернімося до самого Андрея. На новій посаді у новому місті Шептицький проявив себе якнайкраще. Життя довкола нього кипить: він проводить реколекції, збирає численну публіку на свої проповіді, видає релігійний часопис “Місіонар”. Ця діяльність не залишається непоміченою і всього через 3 роки Андрей приймає єпископський сан та їде на престол у Станіславів (тепер – Івано-Франківськ).

Одне з перших фотографічних зображень Собору Юра, ймовірно авторства Кароля Фердинанда Лянга, 1865 рік

Довго Шептицькому пожити поза Львовом не вдалося. Вже через 11 місяців у Львові помирає митрополит Куїловський. Станіславівський єпископ Андрей їде з прочанами до Рима, і під час аудієнції Папа несподівано благословляє його на митрополичий престол.

Нова мода у Львові: футболки з цитатами Шептицького

17 січня 1901 року на Святоюрську гору знову зайшов представник роду Шептицьких. Вперше це сталось ще в далекому 1710 році – на єпископа Львівського був обраний Варлаам Шептицький. Сама будівля собору збудована також предками Андрея – митрополитами Атаназієм та Левом. Дві скульптури на фасаді собору – Патріарха Константинопольського Атаназія та Папи Римського Лева, як символи єднання двох гілок християнства, втіленого у греко-католицькій церкві – присвячені саме їхнім патронам. Поселився Андрей у митрополичому палаці, теж збудованому Атаназієм та Левом. Фасад палацу навіть прикрашає родинний герб Шептицьких. У новопризначеного митрополита могло напевно скластися враження, що він і не покидав родинної обителі.

Скульптури Патріарха Атаназія та Папи Лева на фасаді собору святого Юра у Львові

Собор святого Юра стає головною твердинею “князя Церкви”, тут митрополит приймає гостей, проводить наради, виносить рішення, тут утримує свою бібліотеку, українську школу імені Бориса Грінченка, створює перший музей.

Родовий герб графів Шептицьких на фронтоні митрополичого палацу при соборі святого Юра у Львові

Завдяки діяльності Митрополита Святий Юр перетворився на головний мозковий центр українського життя: духовного, освітнього, культурного, наукового, навіть політичного. Тут зароджується нова ідеологія християнського патріотизму, коли любити та плекати своє означає також поважати та берегти чуже, інше.

Святоюрська гора набуває сакрального та символічного значення і для місцевих українців. Тут відбуваються головні українські зібрання, мітинги, святкування. Майже завжди у цих заходах участь брав сам Митрополит.

Іноземна влада прекрасно розуміла значення Святого Юра і тому сюди неодноразово навідувалися різні поліційні загони. Чинилися обшуки, перевірки, навіть арешти.

Вперше таке відбулось під час Першої світової війни. Львів тоді перебував в руках російської армії, яка ще перед вступом до міста визначила Митрополита як найзагрозливішу персону серед українців. 28 серпня 1915 року Шептицький виступає на празнику в Успенській церкві. У своїй проповіді Владика закликає попри всі політичні реалії залишатися вірним Апостольській Столиці. Він каже: “Вони (росіяни – ред.) принесли нам свою релігійність і набожність… опирають своє православіє на державній силі, а ми черпаємо ту силу в єдності з святою католицькою церквою, через котру спливає ласка Божа і в котрій є правдиве жерело спасения… її держітеся..“. Ця промова і стала приводом для арешту. За два тижні в Святому Юрі починаються обшуки, Митрополита повідомляють про домашній арешт, а за 2 дні вивозять до Києва, згодом – до Суздаля.

Успенська церква у Львові

Наступний арешт відбувся 1919 року в розпал українсько-польської війни за Галичину. Хоча Митрополит уникав публічних політичних заяв, всім була добре відома його позиція.

Попередні 18 років Шептицький був постійним депутатом Райхстаґу у Відні та Галицького сейму у Львові. Появлявся він на засіданнях вкрай рідко, та й в тих випадках відстоював інтереси освіти та культури, уникаючи політиканства, хоча й був протягом 10 років навіть заступником голови Сейму. Не один раз він очолював делегації з українських питань до цісаря.

 

Львівський національний університет імені Івана Франка

Будівля Галицького сейму у Львові

Ще 18 жовтня 1918 року Митрополит увійшов до складу Української Національної Ради, що зібралась у Народному домі. Це були останні дні існування імперії Габсбурґів і українці вирішили взяти справу в свої руки. На засіданні наступного дня прийнято рішення про утворення Української держави, про що урочисто в неділю, 20 жовтня на мітингу за участю Владики на площі Юра проголосив Кость Левицький. Зрозуміло, що вся ця діяльність не сприяла позитивному ставленню польської окупаційної влади до персони Митрополита, що й стало головною причиною затримання.

Народний дім, кін. ХІХ ст.

В червні 1941 до Святого Юра завітало НКВД. Німці вже наступали, сов’єти відступали, а по тюрмах Західної України тривали масові розстріли. Ситуація в палатах під час “візиту” була критичною, багато очевидців подумали, що це кінець, однак, на щастя, обійшлося без арешту.

Навідувались на Святоюрську гору і ґестапівці, і для цього вони мали реальні причини. В травні 1943 р. пізно ввечері у браму собору задзвонив переляканий равин Давид Кагане. Він дивом утік із львівського ґетто, де вже починалися масові розстріли, і ховаючись від патрулю, проник до стін собору. Він знав, що це чи не єдине місце у Львові, де можна у цей жахливий час отримати допомогу. Рабин не лише знайшов у палатах притулок, а ще й довідався від Климентія, рідного брата Андрея, монаха-студита, що врятовано його близьких. “Мою дружину забезпечили надійними українськими документами і вона працює в місті, а дитину влаштували у дитячий будинок” – писав Давид у своїх спогадах.

Приклад Кагане не поодинокий. Шептицький за допомогою свого брата Климентія та кількох довірених осіб організовує масовий порятунок євреїв по церквах та монастирях. Точної кількості врятованих визначити поки неможливо, але рахунок йде на сотні. Ґестапо про це, звичайно ж, знало, проте жодного разу нічого не знайшло при обшуках та й не наважилося чіпати таку поважну особу як Шептицький. Очевидно, знову як і в минулому випадку з НКВД, зіграв роль величезний авторитет Митрополита у світі.

 

В ті часи Андрей теж не ізолювався від політики. 30 червня 1941 року, коли разом з першими німецькими військами до Львова увійшли і два українські батальйони Романа Шухевича, на площі Ринок, 10 у будинку “Просвіти” зібралися Національні збори. Незважаючи на те, що Митрополита представляв о. Йосиф Сліпий, адже останній декілька років той не вставав з інвалідного візочка, саме Шептицького заочно обрали президентом Української Національної Ради. Представники бандерівського крила ОУН, які керували процесом, попри всі минулі конфлікти та непорозуміння з Церквою, визнали, що альтернативи Митрополитові як національному лідерові не було.

Площа Ринок, 10 де у будинку “Просвіти” 30 червня 1941 року відбулися Національні збори

Однак політика як така Шептицькому ніколи не подобалась, він завжди намагався від неї дистанціюватися, принаймні про око. “Я не лікар, не хлібороб, ані політик, я отець! А вітцеви нічого не є чуже, що синів, дітей єго обходить“. Цей вислів певно й став його життєвим кредо. Здається, не було сфери життя, у якій Митрополит би не допоміг народу.

Одним з перших заходів на престолі була допомога у заснуванні у Львові “Народної лічниці” – української безкоштовної лікарні, яка повинна надавати допомогу всім без різниці у релігії чи національності. Для лікарні Шептицький виділив церковну ділянку на вулиці Петра Скарґи (тепер вулиця Євгена Озаркевича – засновника “Лічниці”), вже згодом допоміг збудувати великий будинок для потреб медичного комплексу, який вважався тоді одним з найсучасніших у Львові.

Народна лічниця імені Андрея Шептицького на вулиці Озаркевича у Львові

Крім того, Шептицький проявляє себе як грамотний фінансист та бізнесмен. Розуміючи необхідність кооперації між українцями та фінансової взаємодопомоги, Митрополит одразу залучає церкву до тієї економічної діяльності, що вже розвивалась в Галичині останні кілька десятиліть.

Шептицький обраний президентом найбільшого українського банку “Дністер”, що був головним фінансовим центром українського руху. Розташований банк був у прекрасній власній будівлі на розі вулиць Підвальної та Руської. Майно чи не кожної греко-католицької парафії Владика застраховує в однойменній страховій компанії, що діяла при банку. Разом з “Дністром” Шептицький засновує у Львові Земельний Банк Гіпотечний (ЗБГ) для допомоги селянам у придбанні землі чи нерухомості.

Будинок товариства та банку “Дністер”, президентом якого був Андрей Шептицький

Митрополита завжди захоплювали цікаві ідеї. В 1922 році на вулиці Руській, 18 навпроти Успенської церкви, поруч із “Дністром” відкрилася невеличка крамничка кондитерської фабрики “Фортуна Нова”. Це була єдина крамничка цієї нової фабрики, та й конкурентів їй вистачало: на той час у Львові діяло 7 фабрик з 84 цукернями.

Будинок на вулиці Руській, 18 у Львові, де була крамничка кондитерської фабрики “Фортуна Нова”

Однак Шептицького ця крамничка зацікавила персоною своєї власниці. Нею була Климентина Авдикович – постать неординарна, чи не перша жінка-бізнесмен серед українок. Оскільки українських кондитерів на той час ще не було, Андрей вирішив підтримати та розкрутити фірму. Він укладає угоду з Климентиною про спільний бізнес та дарує для виробництва свою власну землю на вулиці Кордецького (зараз – Олени Степанів). Через 10 років Владика відмовився від прав власності на фабрику, таким чином подарувавши її засновниці.

Вже в радянські часи після націоналізації майна виробництво “Фортуни Нової” стало однією з баз для заснування фабрики “Світоч”, знаменитої нині на цілу країну. Таким чином Андрей Шептицький теж долучився до закладення “Світоча”.

Як людина мисляча, Митрополит напевне розумів, що основою існування кожного народу є культура. Саме культурі Владика присвячує левову частину своєї діяльності.

Варто лише згадати одну важливу подію, яка сталася не за його участі, але з його благословення. У 1923 році в Преображенській церкві Львова, церкві, яку свого часу Митрополит особисто освятив, відбулася перша в Галичині літургія українською мовою. Це був перший крок до повного переведення греко-католицької церкви на сучасну народну мову.

Церква Преображення Господнього у Львові

Найбільше уваги Митрополит приділяв освіті. Шептицький мав як на диво цілком сучасне бачення освіти, до якого нашому міністерству ще далеко: “Подавайте молоді таку освіту, яка навчила б її не тільки теорії, але теж і практики. Учіть її як має жити! Збуджуйте в неї бажання й охоту до того, що є підставою багатства і сили народу. Виробляйте в молоді самостійність та індивідуальність! Учіть її більше числити на себе, ніж на других! Учіть не оглядатися на поміч уряду і краю, а власною ініціативою дороблятися самостійного життя! Виробляйте у молоді почуття правости та сумлінної праці!“

Митрополит стає почесним членом товариства “Просвіта”, дійсним членом філологічної секції Наукового Товариства імені Шевченка. Фінансово підтримує приватні школи, що належали Українському педагогічному товариству (згодом – “Рідна школа”).

Будівля Наукового товариства імені Шевченка на вулиці Винниченка у Львові

Для школи імені Маркіяна Шашкевича купує новий сучасний будинок, пристосований для навчальних потреб, на вулиці Замкненій під самими Митрополичими садами. При школі влаштовує громадську їдальню для сиріт чи дітей з малозабезпечених сімей. Часто сам навідувався до школи, де проводив з дітьми цілий день.

Школа імені Маркіяна Шашкевича на вулиці Замкненій у Львові

На вулиці Длуґоша (тепер – Кирила та Методія) купує сучасний будинок для жіночої ґімназії сестер Василіянок. Сам щорічно приймає випускні іспити у дівчат, так звану “матуру”.

Будинок гімназії сестер Василіянок, який побудував Андрей Шептицький, на вул. Кирила і Мефодія у Львові

Для Василіянок купує за 500 тисяч крон шикарний будинок на вулиці Потоцького (тепер Генерала Чупринки), де монахині розміщують монастир, школу вправ та учительську семінарію. Сам будинок, споруджений фірмою Івана Левинського, вважається одним з кращих зразків українського модерну у Львові. Зараз він більш відомий як Лісотехнічний університет.

Головний корпус Лісотехнічного університету (колишня бурса УПТ). Фото 2015 року

У Львові Митрополит влаштовував щорічно різні свята та акції для молоді. Найграндіознішою стала акція “Українська молодь – Христові”, що відбулася 6-7 травня 1933 року на стадіоні “Сокола-Батька”. Це був тоді єдиний український стадіон у Львові, який постійно використовували не лише для спортивних, але й громадських подій. Цього стадіону нині не існує, розташовувався він на території сучасного Стрийського парку поблизу дитячої залізничної станції. На свято УМХ до Львова з’їхалося більше 50 тисяч молоді – це приблизно стільки ж, скільки загалом тоді українців мешкало у місті. Від стадіону величезна колона пройшла маршем повз трамвайне депо, Богословську академію, головну пошту до собору святого Юра.

Хотів Владика створити й середовище для молоді із високою духовною та релігійною атмосферою. У Львові існував вже один гуртожиток для українських студентів, так званий Академічний дім на сучасній вулиці Коцюбинського. Оскільки чимало студентів були в ті часи залучені до підпільної діяльності, цей дім був головним осередком руху опору. Саме там знаходилась неофіційно Крайова референтура ОУН. Нагода трапилась у другій половниі 30-х років, коли у Львові відбувалися масові арешти підпільників. У самому Академічному домі було арештовано багато юнаків, серед них і самого Бандеру. Академічний дім наполовину спорожнів, а атмосфера підпілля зникла. Тоді Владика вирішує скористатись ситуацією, вкладає 110 тисяч крон особистих коштів і створює у приміщеннях Дому Християнський притулок для учнівської молоді.

Вулиця Супінського, 17 (тепер вул.Коцюбинського 21),будівля Академічного Дому, де до 1912 р. була й управа НТШ

Крім середньої, Шептицький піклується і про вищу освіту, де головна проблема в його часи полягала у відсутності українського вишу. Дві кафедри – мови та літератури і історії – в університеті явно апетитів українців не задовільняли. Боротьба за свій університет тривала досить довго, поки не втрутився Владика. Після виступів Шептицького у Райхстазі, його перемовин з цісарем Францом Йозефом, парламент прийняв рішення 1 вересня 1916 року відкрити у Львові український університет, перший в такому роді. Однак, зрозуміло, що Перша світова тим планам завадила. Вже після війни в умовах польської окупації про це мова не йшла, добитися лояльності нової влади було неможливо. Тоді Шептицький підтримує ініціативу створити Український Таємний Університет, певно унікальний в такому роді в Європі, надає приміщення під проведення таємних лекцій.

Колишня Львівська Богословська Академія, нині – корпус університету Франка на Дорошенка, 41. Фото 2015 року

Такий університет довго проіснувати не міг, через 4 роки поліція таки його закриває. І тоді Митрополит, зрозумівши, що не вдасться створити світський виш, вирішує заснувати духовний. 1929 року на базі семінарії у Львові на вулиці Коперника відкривають Львівську Богословську Академію, яка до Другої світової залишалася єдиною українською вищою школою на Західній Україні.

 

Шептицький особисто викладав в Академії аскетику, регулярно провідував студентів. У саду Академії стояв навіть прижиттєвий пам’ятник Митрополитові, виконаний його “вихованцем” Андрієм Коверком. Загальновідомо, що копію саме цієї скульптури вже встановили на площі Юра.

Крім теологічного, в Академії функціонував ще філософський факультет, де вивчалися гуманітарні науки. Ідея Андрея полягала в тому, щоби на базі Академії згодом заснувати Український Католицький Університет. Для цього бракувало ще медичного факультету, який планувався на базі “Народної лічниці”, та юридичного, котрий повинен був відкритися 1 вересня 1939 року. Як не прикро, але знову втіленню українського університету завадила світова війна.

Пам’ятник Андрею Шептицькому авторства Андрія Коверка на території Богословської академії

Як і кожна людина, Владика мав свої особисті захоплення та зацікавлення. Якщо освітою він займався через чітке розуміння, що це фундамент для майбутнього покоління, то мистецька сфера, очевидно, належала до його хобі. Любов до живопису йому привила ще в дитинстві мама, яка сама малювала ікони та картини і постійно водила сина з собою різними мистецькими галереями, ділилася знаннями. Тому Шептицького ще з раннього віку можна було назвати мистецтвознавцем-любителем.

 

Митрополит починає збирати церковні раритети, ікони, книги, рятуючи їх від знищення, та врешті 1905 року відкриває у своїх палатах Церковний музей. Колекція постійно розросталась і у через 6 років Шептицький купує для потреб музею палац нафтового магната Дуніковського на вулиці Мохнацького (тепер – Драгоманова), переносить збірку туди, перейменовує його у “Національний музей у Львові” і на свої іменини, 13 грудня 1913 року передає музей “в дар українському народові”.

Будівля Національного музею імені Андрея Шептицького на вулиці Драгоманова у Львові

Музей існував не лише як колекція старовинних пам’яток, але й як наукова установа, яка ставила собі за мету досліджувати розвиток українського мистецтва протягом віків. Для цього було залучено найкращих спеціалістів тих часів. Майже 50 років музей очолював та творив Іларіон Свєнціцький, який мешкав у маленькій хатинці при музеєві. Співпрацювали з музеєм археолог Пастернак, архітектор Левинський, художники Сосенко та Бойчук і багато інших видатних особистостей.

В 1930 році один з наукових працівників музею доповідає Андреєві, що в селі Кривки в Карпатах критична ситуація: селяни збудували нову церкву, а стару, вірніше старовинну XVIII століття, планують розібрати. Митрополит вчасно спохопився, церкву перевозять до Львова і ставлять серед лісу на Кайзервальді, передаючи у руки монахам-студитам. Вже в радянські часи довкола цієї церкви виріс цілий музей народної архітектури, а церква й досі є головним місцем паломництва львів’ян з кошиками у руках у надвечір’я Великодня. Рятуючи давню церкву, Шептицький несвідомо дав почин “Шевченківському гаю”, адже якби ця церковця не стояла посеред лісу, скансен би не виник.

Церква святого Миколая у Шевченківському гаю у Львові

Мистецькі зацікавлення Андрея не обмежувались лише старовиною – Митрополит відчуває потребу розвитку сучасного українського мистецтва. Одного разу, поїхавши до Кракова на похорон одного кардинала, Шептицький завітав на виставку робіт місцевих художників. Його увагу привернув автопортрет одного чоловіка з густою чорною бородою. Придивившись, Владика помітив, що герой портрета одягнений у вишиванку. Через деякий час автор роботи, українець, що загубився у Кракові, отримує від Митрополита листа: “Шановний пане, вертайтесь.. Майстерня готова. Будемо думати, як далі діяти“.

Будинок Мистецької школи Олекси Новаківського, де зараз знаходиться Художньо-меморіальний музей, на вулиці Листопадового Чину у Львові

Олекса Новаківський з дружиною приїжджає до Львова і з подивом бачить, що справді його чекає власна майстерня у розкішному будинку поблизу Святоюрської катедри. Цей будинок Андрей придбав ще кілька років до того для потреб українських незаможних художників. Шептицький продовжує фінансово утримувати Новаківського, який стає чи не головним мистецьким обличчям Львова тих часів, вимагаючи взамін лише картини для колекції музею. Вдячний митець малює одну із своїх найвідоміших робіт – картину “Мойсей”, де в образі старозавітного пророка зображає Митрополита. Завдяки цьому порівняння з Мойсеєм й досі часто зустрічається щодо Андрея.

Олекса Новаківський “Автопортрет”

Вони наче знайшли одне одного, утворивши тандем митця та покровителя. За допомогою Новаківського Митрополит реалізує свою давню мрію – відкрити у Львові українську мистецьку школу, яка творила би нове мистецтво, поєднуючи національні   витоки з найкращим засвоєним із мистецтва світового. Вже у вересні 1923 року, одразу по заснуванні, школа у статусі факультету мистецтв входить в структуру Таємного Університету. Деканом факультету став сам Новаківський, його заступником – інший знаменитий художник Осип Курилас. Крім митців, в школі викладали і директор музею Свєнціцький, і голова НТШ Раковський, і архітектор Євген Нагірний, і поет Микола Вороний, автор знаменитої пісні “За Україну!”, і сам Владика, що викладав для студентів історію мистецтва та іконопису.

Картина Олекси Новаківського “Мойсей” із портретом Андрея Шептицького

Школа Новаківського стає українською академією мистецтв, яка подарувала світу масу видатних художників та скульпторів, серед них Гординський, Коверко, Смольський, Сельський, Ґец та інші. На Святоюрській горі під пильним оком та зі щедрим гаманцем Шептицького творилося сучасне українське мистецтво.

Може скластись враження, що при всій бурхливій діяльності у Митрополита не залишалось зовсім часу на саму церкву. Парадоксально, але він встигав поратись й зі своїми прямими обов’язками. Чого лише вартий факт заснування численних нових монаших згромаджень, ордену монахів-студитів, яким передано у Львові сиротинець в Кривчицях, церкву на Кайзервальді та інше.

Церква святого Климента і кляштор редемптористів у Львові. Фото 2015 року

Шептицький розумів потребу поєднувати власне самобутнє зі світовим передовим. Цього принципу дотримувався і в мистецтві, і в церкві. Подбавши про відновлення традицій східного чернецтва за допомогою студитів, Владика запрошує до Львова монахів-редемптористів із Бельгії, які приймають східний обряд, для проповідництва серед найбідніших верств населення. Він будує для них великий центр на Голоску, малу семінарію у Збоїсках, а в 1937 році купує колишній монастир василіянок на вулиці Зиблікевича (тепер – Івана Франка, 56)

Митрополит дуже любив спілкуватися з людьми особисто, їм допомагати, підтримувати. Часто приймав гостей у своєму палаці, але не в дусі офіційної аудієнції, а як на приватну розмову. Траплялось, що міг попри свій статус особисто прийти в гості до якогось знайомого, навіть нижчого за рангом. Львівська дитяча письменниця Олександра Ґурґула-Щурат, вихована в гімназії сестер Василіянок, згадувала, як одного разу Митрополит несподівано посеред дня зайшов в гості до її батька. Отець Володимир Ґурґула був настоятелем Успенської церкви і мешкав у квартирі в сусідньому будинку на вулиці Підвальній, 9. Владика посидів, випив чаю, порозмовляв та й пішов далі по справах, ніби нічого і не сталося.

Будинок на вулиці Підвальній, 9 у Львові

Гостював і в Івана Франка. Це була дуже дивна зустріч двох українських титанів, один з яких вже був визнаним генієм, а інший лише починав спростовувати скептицизм щодо своєї особи чи радше походження. Митрополит граф ліберал завітав до селянського сина радикала. Здавалось, зустрілись два зовсім різні світогляди і порозуміння знайти буде тяжко. Але склалось інакше: інтелект завжди впізнає інтелект. У 1913 році на святкування творчого ювілею Франка у залу оперного театру завів під руку сам Митрополит – небачена раніше річ. Такі дрібні факти дуже красномовно свідчать про Владику як про Людину.

Будинок Івана Франка на вулиці Івана Франка у Львові

Сьогодні такою ж є перша асоціація, що виникає при імені Шептицького. Український Мойсей, князь Церкви, меценат, дипломат, батько нації, опікун народу, але перш за все Людина. Залишається всім українцям лише глибше пізнати його особистість, уявити, як би виглядало наше місто та наша країна без його постаті. Напевно, пам’ять про нього та усвідомлення його значимості, а також продовження його справ будуть не гіршим пам’ятником Великому Митрополитові, ніж чудова репродукція Андрія Коверка, що вже прикрашає Святоюрську гору.

Джерело: photo-lviv.in.ua