Мало платять, вимагають забагато і навіть туалети у них надворі. Такі відгуки про японський завод "Фуджікура" з виробництва електричного обладнання для автомобілів час від часу доводиться чути у Львові. Попри це, завод працює, набирає нових робітників, завершує будівництво ще одного корпусу.
Завод "Фуджікура" біля Львова відкрили 14 квітня. Саме відкриття, на яке приїхав президент Петро Порошенко, керівництво міста та області засвідчило, що владі важливий інвестор, який забезпечує роботою місцеве населення і сплачує податки у бюджет. Зараз на заводі працюють 550 осіб. У найближчих планах - працевлаштувати 5 тисяч.
Під час відкриття "Фуджікури" 14 квітня 2016 року
Попри низку позитивних відгуків про нове підприємство, у соцмережах постійно з’являються скарги про нелюдські умови праці на заводі – низьку зарплату та навіть відсутність туалетів. Єдиний спосіб це перевірити – приїхати без попередження і переконатись самому чи все це правда. Якщо на заводі все гаразд, то його керівництво не має що приховувати. Окрім того, чинник раптовості завадить керівництву підприємства підготувати для журналіста підставних працівників, які красномовно розкажуть про роботу їх мрії.
Потрапити на завод у Рясне-Руське виявилось набагато простіше, ніж видавалось на перший погляд. Знадобився лише один дзвінок і керівництво без проблем запросило журналіста відвідати підприємство у будь-який зручний час.
"Приїжджайте, дивіться. Керівництва зараз на заводі немає, але я вам усе покажу", - заявила у слухавку Оксана Лашманова, керівник адміністративної діяльності заводу "Фуджікура".
Чорний стіни заводу видно здалеку
Два чималі корпуси "Фуджікури" розташовані на виїзді зі Львова. Їхні чорні стіни добре помітні з траси. Заходити доводиться із бокового входу – центральний тимчасово зачинений, поки п’ятеро робітників неквапом замощують площу сірою плиткою.
Час візиту збігся із закінченням першої зміни на заводі. Працівники після роботи поспішають на службові автобуси. Складається враження, що з заводу виходить студентська екскурсія – так багато молоді.
Уже потім Оксана Лашманова пояснила, що середній вік працівника львівської "Фуджікури" 35 років.
У просторому залі розміром з футбольне поле працюють кілька десятків робітників у білих халатах та рукавичках. Збоку виглядає, що вони виконують беззмістовну роботу – в’яжуть докупи дротики: їх руки спритно рухаються від одного вузла до іншого, переплітаючи дроти. Для сторонньої людини їхня робота позбавлена якогось сенсу. Поруч із верстатами є схеми, де описано, що з якими дротами треба робити.
Робоча зміна працівників виробничого відділу "Фуджікури" триває 8 годин і починається о 6:00. Остання, третя зміна закінчується о 23:00. Кожен працівник повинен зареєструвати свій бейджик у системі – саме у цей момент починається його зміна.
Увесь робочий час люди проводять на ногах – сидяча робота хіба в адміністрації заводу на другому поверсі. У них і зарплати інші - до 7500 грн.
Зазвичай на подібних підприємствах спілкуватись із працівниками заборонено – керівництво не дозволяє журналістам навіть наближатись до робітників. Часто також для преси готують підставних робітників, які розповідають про свою роботу так, як їм наказали. Чогось подібного варто було очікувати й на "Фуджікурі". Утім Оксана Лашманова без роздумів погоджується.
"Ви можете підійти до будь-якого працівника, поспілкуватись. Зателефонуєте мені, коли завершите", - каже вона і, щоб не заважати, зникає у дверях адмінвідділу. Працівники цеху здивовано з-під лоба дивляться на незнайомця, якого раптом залишили посеред зали без жодного нагляду.
"Руки не болять?", - питаю дівчину в білому халаті і в окулярах. Галина, не відриваючись від зв’язування дротів на заводі працює вже декілька місяців. Каже, що спершу руки боліли, але потім звикла.
"Зарплата влаштовує?", - намагаюсь отримати більше інформації.
"Тепер нам підняли. Будуть платити 4200 грн у місяць", - коротко відповідає Галина, даючи зрозуміти, що стало краще.
"Багато працівників поки не виконують своєї норми. Більшість з них – це молоді люди. Їм бракує досвіду. Але їхня недосвідченість не тягне за собою штрафних санкцій. Вони повинні розуміти, що мова йде не лише про кількість, а передусім про якість", - пояснює Оксана. Тобто, якщо працівник не виконав свій план, то на його ставку це не вплине – 4200 грн він отримає. А от бонусів – ні.
Готова продукція
На "Фуджікурі" є шкала бонусів, якими заохочують працівників. Наприклад, за перевиконання плану на 5% працівникові доплачують 300 грн, за 6% - 360 грн, 10% - 600 грн і т.д.
"А це наказ про зміну посадового окладу з 1 травня цього року для 343 працівників, які працюють у зоні монтажу", - показує Оксана документ із печатками і підписами працівників, але сфотографувати його не дозволяє.
До підняття зарплати працівники зони монтажу отримували зарплату 3100 грн. Ті, хто працював у зоні підготовки – 3500 грн, а робітники зони нарізки отримували – 4000 грн.
Наприкінці літа працівникам знову обіцяють збільшити зарплату. Загалом зростання платні заплановане кожні півроку.
А от показати документи, які би засвідчили плинність кадрів на заводі Оксана Лашманова не змогла – каже, що зведених документів про це ще не підготували. Але визнає – проблема із персоналом була.
"Була у нас проблема із плинністю кадрів. Вона була пов’язана із запуском заводу. Коли ми починали, то відправляли працівників на навчання в Румунію. Навчання оплачувала компанія – працівник, окрім заробітної плати, отримував також близько 10 тис. грн відрядних. Ми зіткнулись з тим, що коли люди повертались з Румунії, то навіть не виходили на роботу. Вони розуміли, що таких грошей їм більше платити ніхто не буде – доведеться працювати на зарплату і отримувати бонуси", - розповідає Оксана Лашманова. Вона каже, що у той час з Румунії щотижня повертались автобуси з працівниками. Бувало, що з одного автобуса із 35-40 працівниками понад 10 людей відразу зникали.
Ще частина людей звільнились під час налагодження на заводі робочого процесу. Люди бачили те, як в Румунії злагоджено працює підприємство, повертались до Львова і стикались із незручностями – у січні біотуалети були надворі, бо очисні споруди на той час ще не були запущені, не було також кейтерингу, були перебої з опаленням в цеху.
Сьогодні на заводі вже функціонують туалети і організовано харчування для робітників. Їжею підприємство забезпечує ресторан "A la minute". Обід, до якого входить перша страва, салат, хліб і компот, коштує 30 грн. Із цієї суми працівник платить лише 6 грн – решта оплачує підприємство. За словами Оксани, вага такого обіду близько 500 грамів, страва обов’язково має бути з м’ясом або рибою.
Їдальня "Фуджікури"
Оксана показує порожню їдальню – невелику кімнату із білими столами і лавками. У кімнаті мікрохвильова піч. Нікого немає, бо працівники саме пообідали і розійшлись. Один з працівників прийшов із власними бутербродами. Оксана пояснює, що нікого не змушують купувати обід – якщо хочеш принеси їжу з дому і розігрій у мікрохвильовці.
Піднімаємось на другий поверх. Там є туалети, кімнати, де можна переодягнутись і помити руки, навчальний клас. У класі, розрахованому на два десятки місць, троє учнів слухають, як старший чоловік – тренер розповідає про початок робочої зміни: "Перед тим як почати зміну треба першим ділом продути робочий стіл …", - пояснює викладач учням. Щоб не заважати навчальному процесу йдемо далі.
Навчальний клас
"Скільки часу треба вчитись, щоб почати працювати?", - запитую Оксану.
"Теоретичні заняття тривають два тижні. Стільки ж і практичні. На момент початку навчання працівник уже офіційно працевлаштований і отримує заробітну плату", - розповідає Оксана.
Довгий ряд умивальників – це вимога українських будівельних норм. Гаряча-холодна вода в кранах є, на підлозі свіжі калюжі, які чекають на прибиральницю.
А ще на "Фуджікурі" є лікар і спеціальна програма для тих працівників, які перебувають на лікарняному. Оксана розповідає, що коли адміністрація почала підозрювати, що половина довідок про тимчасову непрацездатність у зв’язку із хворобою є "липовими", то запровадили практику – штатний лікар "Фуджікури" телефонувала працівникам і пропонувала приїхати відвідати хворого із кошичком фруктів.
"Компанія купувала фрукти і наш лікар телефонувала людям, які перебувають на лікарняному і пропонувала відвідати їх. Лікар здійснювала нагляд чи дотримується працівник усіх приписів сімейного лікаря. Ми також бачили тенденцію відмов від таких візитів і це було дуже системно. Вже потім ми отримали інформацію про лікарів у поліклініках, які сприяли видачі довідок здоровим по суті людям", - додала Оксана.
"У нас є така акція – "Приведи друга". Але треба не просто привести друга, а впродовж трьох місяців бути куратором – щоб цей друг протягом цього часу з’являвся на роботу, дотримувався трудової дисципліни. Через три місяці людина, яка привела нового працівника отримує 1240 грн бонусу", - розповідає Оксана.
"Це свідчить про те, що завод відчуває кадровий голод. Люди не йдуть до вас, бо ви їм чимось не підходите?", - запитую Оксану.
"Нема такого поняття, що нам не підходять люди. Скоріше, ми не підходимо їм. Окрім того, Львів не є промисловим центром, місто розвивається в інших напрямках. Нема промислової культури. Для багатьох людей поняття праці на заводі є новим і потребує адаптації. Багато людей приходять, пробують себе, але через два тижні вирішують, що ця робота не для них і йдуть геть", - відповідає Оксана.
У планах компанії працевлаштувати 6 тис. осіб. Восени на "Фуджікурі" введуть в експлуатацію ще один цех, розрахований на 2-3 тис. робочих місць. Стільки ж людей буде працювати у корпусі, який відкривали за участю Порошенка. Оксана впевнена, що знайти потрібну кількість працівників вдасться.
Восени введуть в експлуатацію ще один корпус заводу "Фуджікура"
"Найбільше нам бракує інженерів, спеціалістів з логістики. Нам потрібні працівники, які будуть відповідати за якість. Але їх доведеться вчити нам. Потрібен перекладач з іспанської", - розповідає Оксана.
Йдемо у медичний кабінет. Лікар Зоряна Романчак розповідає, що найчастіше працівники звертаються із порізами пальців.
"Працівники задоволені обслуговуванням. Часто приходять до мене за консультацією, щоб не вистоювати у чергах у своїх поліклініках", - каже лікар.
Все обслуговування безкоштовне. Медикаменти у кабінеті є. Додатково замовили кардіограф. Під час епідемії грипу працівникам "Фуджікури" роздавали антивірусні препарати.
"Є у нас ідея надавати медичну допомогу дітям наших працівників, але там має бути сертифікація і ми не знаємо поки що як це втілити. Працюємо над цим", - розповідає Оксана.
На завершення керівництво заводу дозволило журналістові ZAXID.NET поспілкуватись із працівниками, узагалі пішовши із цеху.
Хлопця у білому халаті з червоною пов’язкою звати Михайло. Він стажується на "Фуджікурі". "Робота мені подобається. Поки що цікаво", - розповідає хлопець.
"Зарплата? Я її ще поки не отримав… Я сюди пішов, бо тут є перспектива. Мене ця зарплата у повній мірі може й не влаштовує, але я бачу можливість кар’єрного росту. І є можливість розвиватись", - ніяково відповідає Михайло на питання про те, чи влаштовує його заробітна плата.
Розмову перериває високий хлопець у синій футболці – він керівник Михайла.
"Тарас, оператор нарізки", - представляється він. Запитую Тараса, чи складна у нього робота.
"Все залежить від людини. Одним подобається виконувати монотонну роботу іншим це складно. Навчитись виконувати цю роботу зовсім не складно. Зазвичай потрібно лише бажання", - пояснює Тарас. Розповідає, що працює на "Фуджікурі" вже півроку. Плинність кадрів, як і на кожному підприємстві – люди приходять і йдуть. От і він вже написав заяву на звільнення.
"Я вже відпрацьовую, написав заяву на звільнення, - раптом випалює Тарас. – Що мене не влаштовує? Те, що я працюю по змінах і мені важко. Друга зміна мені легше йде. А от після першої я приходжу додому о 16:00, маю ще купу своїх справ. Коли я їх закінчую, то засинаю о 1:00 ночі. А в 4:00 треба вставати, щоб знову йти на роботу. Коли так три дні поспіль – ще якось можна витримати, але цілий – важко. Ти не встигаєш відновлюватись", - пояснює хлопець.
Працівники "Фуджікури" упродовж всієї зміни працюють стоячи
Керівництво "Фуджікури" розуміє, що люди виснажуються, але змінювати будь-що у їх роботі не може. Оксана Лашманова каже, що умови праці для усіх працівників на усіх заводах компанії в різних країнах однакові і змінювати їх під будь-кого не будуть. Водночас із працівниками, які пишуть заяви на звільнення, проводять розмови, щоб переконати їх не йти з підприємства. Оксана розповідає, що за минулий тиждень було 13 заяв на звільнення. Однак вдалось переконати п’ятьох працівників відкликати свої заяви.
"Щодо самої побудови робочого процесу, то я на це вплинути не можу, бо є підхід, який працює в багатьох країнах. Якщо ж це якісь індивідуальні речі – фінансові моменти, робоче місце або питання керівника, то на це я можу впливати", - пояснює Оксана Лашманова.
Львів у новинах:
Без паніки: коли і чому у Львові загудуть сирени
У Львові встановлять ще один автомат з хробаками
Посольство Польщі більше не приймає документи на візу онлайн, - ЗМІ