Львівські архітектори та експерти розповіли про маловідомі будівлі міста, які вони вважають найкрасивішими.
Ольга Криворучко, архитектор
Я б виділила будівлю на вулиці Саксаганського, 6. Гарний конструктивістський будинок, споруджений у 1938 році за проектом Адама Курилло та Збігнєва Вардзали, на головному фасаді якого є ледь помітна хвилястість, — стіна не паралельна до вулиці, а йде по кривій. Це цікаво і нетипово для конструктивізму, нагадує архітектуру на півстоліття пізнішого Френка Гері.
Також дуже цікава сходова клітина з радіальними сходинками, ліфтом, цікавим розташуванням квартир. Сходова клітина освітлена ніби крізь засклену щілину у стіні — гарний прийом. Щоправда, тепер шпарина закладена склоблоками, ніби світла було забагато.
Це будинок із великою кількістю добре пропрацьованих деталей. Шкода, що він у жалюгідному стані, як зрештою і більшість будинків без своїх власників (не думаю, що мешканці квартир усвідомлюють себе власниками позаквартирного простору). Проста і гарна архітектура, без декору у традиційному розумінні – відсутня ліпнина, карнизики й арочки, проте дуже витончена.
Антон Коломейцев, ассистент кафедры архитектурного проектирования "Львовской политехники"
Я люблю Львів не стільки за окремі будівлі, скільки за той простір, який вони формують. Наприклад, середовище вулиці Тарнавського, сформоване у міжвоєнний час за рахунок досить скромної архітектури можна вважати не менш цінним, ніж монументальну кам’яницю Шпрехера на проспекті Шевченка з того ж періоду. Але не хотілось би розповідати про старі будівлі, а із сучасного я б виділив церкву святого Луїджі Оріоне на вулиці Лінкольна, 12.
Так, у Львові за часи незалежності звели величезну кількість церков, але вони переважно надто помпезні і в містобудівному плані працюють неправильно. Одна з головних відмінностей цього храму в тому, що він не вертикальний, а горизонтальний, це фактично нова інтерпретація церкви "хатнього" типу. Ця будівля стримано і водночас поетично взаємодіє із контекстом. Південний фасад добре співвідноситься із багатоквартирними житловими будівлями 1970-х та 1980-х років вздовж Лінкольна. Своєю навмисною наївністю цей фасад нагадує постмодерністські твори Роберта Вентурі. З іншого боку криволінійний дах, що прочитується з півночі, точно повторює силует гори Високий замок, яку видно позаду.
Довгі звиси даху візуально збільшують невелику будівлю та формують додатковий проміжний простір, який формально знаходиться на вулиці, але фактично є продовженням храму. В українських селах традиційно тільки частина прихожан слухала богослужіння в храмі, всі інші стояли під звисами даху і слухали священника крізь стіни, не маючи можливості бачити того, що відбувається всередині. Це вражаючий елемент культури.
Ще одна відмінність від сучасних сакральних будівель цієї в тому, що одна половина будівлі – це власне храм, а інша – універсальна зала, де гуртується місцева спільнота та може проводити дозвілля молодь. Взагалі церква Оріоне планувалася як тимчасовий об’єкт, але, на щастя, набула статусу постійної. У наступні роки поруч виникне велика церква за проектом архітектора Маріо Ботти, але чи буде він настільки ж доречним у даному місці – питання відкрите.
Владимир Палий, архитектор, архитектурный офис “Зелемінь”
Мені імпонує дім на вулиці Івана Франка, 26 – це один з перших львівських будинків у стилі функціоналізму. В ньому було застосовано ряд притаманних цьому стилю інноваційних тоді рішень. Наприклад, всередині будинку був впроваджений один з перших пожежних гідрантів у місті.
Будинок зводився на початку 30-х років ХХ століття, поміж вже існуючих. Тому всередині стіни не мають між собою прямих кутів і підпорядковуються векторам старішої забудови, але це не позначилося на його зовнішній простоті і ритмічності, притаманній функціоналізму.
Від місцевої мешканки я дізнався, що на першому поверсі раніше знаходилося приміщення для консьєржа, а на останньому були апартаменти власника. Вони займали весь поверх, мали відкриту терасу та поєднувалися з приміщеннями для прислуги, яка мала окремий вхід зі сходової клітини. У радянський час була спроба перепланувати будинок, проте зараз квартири перевикупили і відновили зручну початкову градацію – дві квартири на поверх.
Унікальність будинку на вулиці Франка – у його містобудівному розміщенні. В ньому прихована головна ідея архітектора Вітольда Мінкевича. Вона розкривається, якщо придивитися до фасаду, акцентом якого є еркер [выступающая за плоскость фасада часть помещения. – Buro 24/7]. Нюансний еркер розташований рівно на осі вулиці Зеленої, мав завершувати її перспективу. Щоправда цього не сталося, тому що старіша двоповерхова забудова досі розділяє будинок Мінкевича і Зелену.
Ще одна особливість – відкриті балкони, тому що у функціоналізмі їх зазвичай не склять. Це ознака того, що всередині є продуманий функціональний простір з окремими прикухонними комірками, тому людям не потрібно складати речі на балкон і склити його. Цей простір вони можуть використовувати так, як і має використовуватися балкон: провести час на свіжому повітрі з виглядом в зелений двір чи випити кави з друзями.
Левко Давидюк, дизайнер-архитектор, основатель и руководитель студии “Leo D'uk Design”
Львів цікавий здебільшого своєю історичною архітектурою, а не сучасною. Я часто бачу, як в історичному середовищі намагаються “вклинювати” бутафорську архітектуру, якою хочуть зімітувати класичні споруди.
Мені дуже подобається у Львові архітектура польського функціоналізму. Це і будинки на вулиці Дорошенка (47, 49, 61), вулиця Новий світ, 16, вул. Івана Франка, 148, Саксаганського, 6 і багато інших. Така архітектура демонструє, як можна делікатно вписатися в історичне середовище лінійну забудову і при тому бути досить актуальною своєму часу. Та навіть тепер, якщо провести грамотну реставрацію цих будівель, вони будуть доволі сучасно виглядати, незважаючи на те що були збудовані близько 80 років тому.
Щодо сучасної архітектури, то мені подобається, як розвивається ансамбль Українського католицького університету біля Стрийського парку. Там присутній сучасний європейський підхід. Використані сучасні матеріали і технології, великі площі засклення, органічно організована навколишня територія, відкритість, раціональність, фінансова доцільність і обґрунтованість архітектурних прийомів. Особливо подобається тераса на даху. Також у цьому ансамблі з’являється досить цікавий проект бібліотеки. І хоч загалом нічого особливо та геніального в ній немає, але мені імпонує застосований підхід до архітектури.
У Львові мені ще бракує реновацій старих промислових зон в сучасні багатофункціональні об’єкти на зразок "manufaktura lodz" чи багатьох інших подібних комплексів у європейських містах. Але невдовзі все ж таки в місті можуть з’явитися такі прецеденти – це "фабрика повидла" та "креативний квартал" в старому трамвайному депо.
Тарас, Андрей и Оксана Беляевы, основатели “ATO-BEL – Проектна майстерня Бєляєвих”
Тарас: Мені більше подобаються вулиці, ніж конкретні споруди. Є багато гарних будівель під Кайзервальдом в районі вулиці Лисенка. Чи, наприклад, будинок на перехресті вулиць Котляревського, Київської та Чупринки. Це особняк, який цікавий своєю складністю, тим, як знайдені пропорції і втілені небанальні рішення. У ньому відчувається талант. Щоразу, коли проходиш повз нього, відчуваєш, що він тобі близький, а його споглядання мов би робить тебе кращою людиною.
Андрій: Моя улюблена будівля – будинок на Театральній, 6. Струнка та висока кам’яниця, оздоблена в достатньо рідкісний спосіб – блискучими полірованими поверхнями.
Мене цікавить не стільки історія будинку, скільки питання пропорцій і гармонійності в середовищі і те, чому так сталося, що колись такі чудові споруди поставали частіше, ніж сьогодні. Тим не менш, цей будинок захоплює елегантністю, аристократичністю. Подобається фантазувати над тим, як там колись мешкали покоління аристократів.
Ще одна цікава будівля – на вулиці Тершаковців. Це будинок палацового типу на французький манер. Він заглиблений відносно вулиці і формує перед собою маленький дворик.
Взагалі ці будинки захоплюють тим, наскільки архітектор був уважний до деталей. Незважаючи на свою незвичайність, вони добре взаємодіють із рештою середовища і не є занадто крикливими, як це чомусь часто виходить з новою архітектурою.
Оксана: Мені на думку спадають садиби у більше віддалених районах. Мені любиться Новий Львів і тамтешня вулиця Ярославенка, де є декілька віл. Я їх люблю не тільки через архітектуру, а й через те, що біля них ростуть багатовікові сосни та смереки. Для мене важлива, не тільки будівля, а й те, що знаходиться поруч. Один з тих будинків має надзвичайно гарну веранду з цікавим заскленням. Інший знаходиться на рельєфі і до нього ведуть з різних сторін заїзд та сходи – гарний приклад поєднання природи та архітектури.
Юлиан Чаплинский, начальник львовского управления архитектуры, основатель архитектурного бюро “CHAPLINSKYY & Associates”
Я обожнюю район Політехніки, вулицю Котляревського. Подобається приходити і любуватися забудовою 1930-х років між вулицями Дорошенка і Коперника, біля Палацу Сапєгів. На той час це було вдале поєднання старої та сучасної архітектури, зі своїм сквером. Мало хто знає про це місце.
Люблю дворик біля музичного училища – там фантастичні деталі на фасадах і дуже сміливий житловий корпус, з органічними плаваючими формами. Фантастична будівля музичного училища, зал з розписами Модеста Сосенка. Це також не протоптане туристами місце, воно більше для львів’ян.
У Личаківському районі люблю комплекс медичного університету. Це технологічно продуманий австрійцями медичний центр, де є і площі, і сквери, і реліктовий сад в інфекційному відділенні, капличка. І як би не було дивно, люблю Личаківський цвинтар. Там феноменальні роботи пам’ятників, якими займалися видатні архітектори.
Також подобається дворик Вірменської церкви – приклад некрикливої архітектури, поєднання європейської та вірменської традицій будування церков.
Александр Савельев, основатель проектного бюро “Майстерня комфорту”
У меня во Львове есть такие районы, в которых каждое здание любимое. Например, львовский Монмартр – кто о нем знает? Это комплекс застроек Святоюрской горы, с которого открывается вид на Львов. Тут есть свой Сакре-Кер – Собор Святого Юра, и богемный район особняков художников и архитекторов XIX века.
Интересный дом художника Новаковского, построенный [Юлианом] Захаревичем. Это был уникальный архитектор. Умел объединять то, что не удается сейчас объединить нам, современным львовским архитекторам – он не только проектировал, но и инвестировал, что давало ему возможность мыслить не отдельным зданием, а создавать новые векторы развития города. Он создавал прогрессивные идеи города-сада. Таким был коттеджный поселок конца XIX века, где были учтены уже и появившиеся трамвайные пути по Чупринки. Прекрасный баланс в сочетании низких частных вилл и этажной застройки доходными домами. От горы ответвляется Кастеливка – целый район, запроектированный им по этому принципу.
Чего еще нам не хватает сейчас – ощущения финансовой свободы при проектировании. Это как художник, который рисует не под заказ, а по вдохновению. Захаревич задумал и строил район, будучи не зажатым финансовыми тисками. Не ограничивая себя вкусами клиентов. Диктуя новые направления, экспериментируя, ориентируясь на свой вкус. И эти дома находили покупателей.
Джерело: buro247.
Львів у новинах:
Маст сі: ТОП - 20 головних пам'яток Львова
Що подивитись, якщо ви у Львові перший раз
Бюджетний Львів за 3 дні: як подивитись місто і не витратити купу грошей