Львівські графіті: нові обличчя давніх мурів
Історії львівських стін фантастичні, давні, незрозумілі, абстрактні, кольорові, монохромні, недописані… З настінних малюнків і написів можна довідатися багато чого: від зізнань у коханні до перипетій новітнього патріотичного руху.
Одвічною в цій справі є дискусія – мистецтво це чи таки вандалізм. Урбаністичні пейзажі багатьох міст Європи важко уявити без вуличного мистецтва, найрізноманітніших розписів і малюнків на глухих сірих стінах будинків або непривабливих бетонних парканах. Насправді все не так просто: не все намальоване і написане можна назвати стрит-артом, до прикладу, вульгарні слова.
На львівських стінах таких чимало. Головна мета – когось образити, а от, до прикладу, “ПТН ПНХ” це, радше, крик душі, аніж вандалізм. Є ще так звані теги – підписи вуличних художників, які “необізнаним” схожі на беззмістовні закарлючки. Їх також львівські комунальники намагаються ретельно змивати й зафарбовувати.
“Ці шкідники, що обписують усе і всюди, – чи не найбільша моя проблема. Це несправедливо: лише попідфарбовували трохи фасади в районі, а вони тут як тут – за ніч із десяток таких карлюк понамальовують! І навіщо? То наша безкінечна робота – миття й замальовування написів. А все тому, що невиховані львів’яни не мають ані поваги до чужої праці, ані шани до міста й містян”, – каже двірник пані Лілія.
Чимало проблем у комунальників і з трафаретними написами. Їх здебільшого роблять, якщо треба швидко розповсюдити певну інформацію.
Більшість текстових графіті в місті важко назвати мистецтвом. “У нас мало справді вартих уваги графіті. Аби такі намалювати, потрібно багато часу, тож вони або десь на відшибах, або в місцях, де власники стіни чи паркана дозволили малювати чи й узагалі замовили собі зображення (таке буває)”, – каже художник-аматор Олесь.
Та все ж у Львові є графіті, які справді вражають і майстерністю художника, і змістом.
Муралі – прикраса для сірих районів
Як розповідає “Пошті” Лілія Онищенко, начальник управління охорони історичного середовища міськради, аби люди не плутали два різні види графіті (те, що мистецтво, і те, що вандалізм), треба придумати якусь нову назву.
“У світі таке вуличне мистецтво називають “муралі”, але мені ця назва не дуже подобається. Муралі мають право на існування навіть у історичному місті, але до цієї справи треба дуже обережно підходити. Звичайно, такі малюнки дуже гарно прикрашають сірі райони. Це нормально, бо це такий вид мистецтва. У світі є навіть спеціальні тури містами, в яких туристам показують об’єкти стрит-арту. У Львові, на жаль, ще мало таких”, – каже Лілія Онищенко.
графіті у Львові, район Підзамче
Може, й мало, проте є. Перші муралі у Львові з’явилися на Підзамчому. Для них обирали стіни абсолютно нейтральні, де графіті не погіршують середовище, а навпаки його покращують.
“Звичайно, ми не обирали будівель-пам’яток. Хотіли, аби малюнки просто прикрасили середовище, були якимось кольоровим акцентом, який би привертав увагу. Підзамче – саме той район, який має малий туристичний потенціал, тож будівлі з графіті можуть стати об’єктами, на які зможуть приїжджати подивитися туристи. Такий туризм у світі розвивається”, – додає Лілія Онищенко.
Стрит-арт і нові туристи
Як розповідає “Пошті” Олександр Семенов, заступник директора ЛКНП “Центр розвитку туризму”, міськрада вже думає, як привабити до Львова нових туристів за допомогою стрит-арту. Ймовірно, вже на початку літа у Львові з’явиться тематичний екскурсійний маршрут.
графіті у Львові, вул. Княгині Ольги
“Львів – європейське місто, а в багатьох столицях Європи та світу стрит-арт є туристичним продуктом. У Лондоні, Берліні і Лісабоні це дуже прибуткова та цікава принада для туристів, тому ми також плануємо розробити екскурсійний маршрут, який включатиме всі локації вуличного мистецтва Львова, – розповідає Олександр Семенов.
– Треба провести межу між вуличним мистецтвом і графіті, бо в нас настінні малюнки асоціюються здебільшого з вандалістськими написами. Насправді це не так, бо є чимало зображень різної тематики. Саме в такому ракурсі хочемо прокладати туристичний маршрут. Зараз над ним уже працюємо”.
Торік навесні у Львові на стіні будинку, що на вулиці Івана Франка, 36, з’явився малюнок у знак пам’яті Героїв Небесної Сотні
З його слів, передусім до маршруту ввійдуть місця, де є муралі з різними “біографіями”. Це може бути як промислове Підзамче, так і Тракт Глинянський, де є свого роду ціла творча платформа. Також є локації в середмісті. Якщо уважніше придивитися до дахів, то й там можна помітити певні елементи графіті.
“Наразі плануємо створити цей маршрут разом із фотографіями та детальним описом: локація, де нанесений малюнок, і авторство художника. Цікавим є і те, що стрит-арт не обмежується лише живописом або розписами. У Львові є громадська ініціатива Project-1, яка пише на стінах міста вірші. Серед таких локацій дуже цікавими є вулиці Ференца Ліста, Лесі Українки, Князя Романа, Братів Рогатинців, а також площа Музейна”, – каже Олександр Семенов.
Митець із Польщі Бартек Свьонтецький створив велетенське графіті на бічній стіні будинку на проспекті Чорновола, 29 у Львові. Роботи автора можна побачити в Німеччині, Франції, Чехії, Великобританії, Естонії, Польщі, Нідерландах та Україні. В них митець поєднує абстракцію і традиційне графіті. Його образи базуються на геометричних угрупованнях і незграбних формах, інформує сайт photo-lviv.in.ua
Зі слів співрозмовника, спочатку виникла ідея привезти до Львова якогось художника, який би зробив репрезентативний мураль, що став би візитівкою не лише львівського стрит-арту, а й міста загалом. Згодом вирішили розробити концепцію під назвою “Розвиток вуличного мистецтва в місті Львові”.
“В нашому управлінні працює експерт із Італії. Саме вона є автором цієї концепції, що показує, як можуть комунікувати між собою художники і представники міської влади, як залучати молодь до вуличного мистецтва і як правильно це робити. Ми розробили методичку стосовно того, як розвивати стрит-арт у Львові. Вже збирали робочі групи, в які залучали керівників управлінь архітектури, охорони історичного середовища, департаменту містобудування. Зробили багато спільних кроків, аби в подальшому Львів перетворити на місто стрит-арту й повноцінно подавати вуличне мистецтво як окремий продукт”, – розповідає Олександр Семенов.
графіті у Львові, район Підзамче
Зі слів співрозмовника, новий туристичний маршрут стратегічно важливий, бо допоможе розвантажити від навали туристів середмістя.
Малюнки як вандалізм
Відомо, що розписувати стіни у Львові було модно ще в XVI столітті. До прикладу, на розі Шевської і Краківської є будинок, що колись належав пані Абрековій. На його віконницях у середині XVI століття зображали різні пасквілі та карикатури.
“Можна вважати, що перше графіті у Львові було на будинку пані Абрекової на розі вулиць Шевська і Краківська. Там були віконниці, на яких ті, що вміли, малювали шаржі, а що не вміли – просто писали одне на одного всякі “гадості”. Спершу, можливо, й на ту пані писали, але згодом це стало своєрідною міською стінгазетою. Однак це була писанина не на стінах, а на віконницях. За своїми стінами господарі стежили, бо якщо в чийогось будинку був неохайний фасад, особу могли покарати. Тож таких паскудств, як ми бачимо в місті зараз, раніше не було”, – розповідає відомий львівський екскурсовод і краєзнавець Петро Радковець.
графіті на одній з вулиць Одеси
Лілія Онищенко каже, що такий вандалізм – так зване графоманство на фасадах – це проблема всіх міст, а не лише Львова.
“Безумовно, Львів від цього потерпає. Малюють і на пам’ятках архітектури, і на стінах, і на брамах. У нас є програма реставрації дерев’яних і металевих брам, і дуже прикро бачити, коли тривалі й важкі роботи щойно закінчені, а вже хтось усе зіпсував графіті. А ще прикріше, що ті люди вважають їх мистецтвом. Такі випадки, на жаль, є, і ми змушені швидко на них реагувати. Для цього знову кличемо наших реставраторів, а це додаткові витрати. Особливо зле, якщо малюють по каменю. Очищення його дуже дороге”, – розповідає Лілія Онищенко.
З її слів, запобігти такому руйнуванню через малюнки майже неможливо. Навіть відеокамери не допомагають, бо графіті малюють люди, які знають, як захиститись, аби їх потім не впізнали.
“Випадків, коли людину, яка псує своїм графіті будівлі, зловили за руку, у Львові ще не було. Здебільшого це роблять неповнолітні й діти. Ми спілкуємося з тими графітчиками. Вони всі підліткового віку і малюють лише заради гострих відчуттів. Якщо пізніше вони беруться за це серйозно, з ними можна говорити і домовлятись. А от із дітьми контакт знайти важко. Коли виділяємо для них якусь поверхню, щоб малювали лише там, вони намалюють на ній, а потім підуть щось псувати, бо адреналін і екстрим їм потрібні. Штрафів як способу покарання в нас нема – в них нема сенсу, бо все одно неможливо зловити людей, що малюють графіті”, – каже Лілія Онищенко.
Зі слів співрозмовниці, єдиний спосіб уберегти львівські будівлі від потворних розписів – наносити на стіни спеціальне покриття, що відштовхує фарбу. Воно дороге, але такий дієвий метод захисту широко використовують у світі. До слова, на деяких будівлях Львова таке покриття є, проте міськрада не розголошує, на яких саме, аби у графітчиків не було бажання їх перевірити.
Про графіті-культуру й особливості львівської тусовки
Графітчик Олександр навесні торік переїхав із Криму до Львова і вже в нашому місті продовжив малювати зображення на стінах. Хлопець розповів про графіті-культуру й особливості львівської тусовки.
З його слів, графітчики не поділяють своїх робіт на мистецтво і вандалізм. Є розподіл “шматків”, тобто малюнків, на “легал” – легальні, намальовані там, де це дозволено, “ситі” – малюнки в місті, нелегальні, як правило, ті, що роблять уночі, і “трейн-бомбінг” – зображення на поїздах. Саме останні, як запевняє Сашко, вважаються найкрутішими серед представників графіті-тусовки. Це, так би мовити, “тру” (від англ. – справжній, правильний), бо коли потяг їздить, малюнки можуть бачити в різних містах країни.
графіті в Одесі
Найголовніше у графіті – стиль. В основному настінні малюнки це шрифти. “Є хлопці, які малюють картини, персонажів, але у своїй основі графіті це шрифт, – розповідає Сашко. – Сама культура ґрунтується на прославлянні свого імені, творчого псевдоніму. Першим графітчиком зазвичай називають Taki 183 – він усюди в Нью-Йорку писав своє ім'я та номер вулиці”. Заборонених тем для графітчиків не існує, але часто хлопці намагаються уникати політичних. Та й не все, що намальоване на вулиці фарбою, це графіті. Є люди, які на замовлення розмальовують фасади магазинів або, наприклад, пишуть привітання і при цьому позиціонують себе як графітчиків. Проте, на думку юнака, це не графіті, а лише спосіб заробітку.
Графіті-тусовка досить закрита. Новачок, який у неї потрапив, зазвичай з новачками і спілкується. “На фестивалі в Ялті (Yalta summer jam) познайомився з хлопцями зі Львова. Коли переїхав до цього міста, написав одному, а вже він познайомив мене з іншими. Так от компанією і малюємо, і відпочиваємо з того часу”, – розповідає хлопець.
Загальних ознак у графітчиків, як виявилося, нема. Сашко з усмішкою каже, що впізнати “своїх” можна “хіба якщо сліди від балона є на одязі”. Безумовно, в тусовці існує конкуренція, “кожен хоче показати свої вміння, бути кращим за інших, мати більше малюнків, наприклад, або мати стиль крутіший, ніж в іншого”.
Минулого літа у Львові на парковці біля одного з торгових центрів відбувся графіті-фестиваль Lviv graffiti jam. Один із торгових центрів міста надав графітчикам свою парковку, аби ті розмалювали її на свій смак. На запитання, чи не прикро учасникам, що мало людей бачить їхні роботи, адже мало хто буває, приміром, на тій же парковці, Сашко відповідає заперечливо, бо графітчики часто малюють самі для себе, а не для публіки. Хоча малюють у Львові і на гостро соціальні теми для широкого загалу (зокрема, є графіті з зображенням Небесної сотні).
графіті у Польщі
Подібні заходи тримаються не тільки на ініціативі графітчиків. “Буває, приватні компанії організовують або міськрада, – розповідає хлопець. – Але вони влаштовують акції дуже рідко, і то з якоюсь власною метою. Якщо й узгоджуєш з ними що-небудь, то в міськраді або нема грошей, або ще щось. У мене є ідея щодо створення малюнків із назвами батальйонів і військових частин, які воюють у АТО, але сумніваюся, що в цьому мені допоможуть у міськраді”.
Віктор Пецух, головний художник Львова:
"Графіті у Львові досить хаотичні. Була відповідна робоча група, обговорювали ці питання, опрацьовували туристичні маршрути і, відповідно, можливі місця розміщення малюнків на стінах, однак не завжди вони підходять графітчикам.
Скажімо, у Європі цей процес уже набув більш цивілізованих рамок. Там є конкретні місця, де можна малювати, створюють спеціальні програми для цього. Також є певні туристичні маршрути місцями, де є графіті.
Питання ж у самій якості виконання малюнків, хоча, ймовірно, це суб’єктивна справа. Треба спілкуватися з групами графітчиків, вислухати їхнє бачення. Ті, хто малює на стінах, зазвичай рамок не мають: бачать стіну – і поринають у політ думки. Вони ж не довго роздумують, можна на цій стіні малювати чи ні, які наслідки цього…
Тож треба поєднати бажання і творчість цих художників із можливостями міста, адже певною мірою малюнки можуть не окрасити, а навпаки нанести шкоду. Які графіті чи інші малюнки вуличного мистецтва кращі, які гірші, не мені судити. Думаю, це справа часу і суспільства. Якщо вони користуватимуться популярністю серед містян і гостей Львова, значить матимуть цінність.
Якщо говорити про середмістя, то, звичайно, це історична частина зі старовинною архітектурою тощо, але в центрі маємо глухі торцеві стіни, на яких здебільшого розміщують рекламу. Тож що краще – рекламна конструкція чи настінний розпис? Інше питання – його тема. Можливо, доречніше було б робити розписи з тематикою, притаманною нашому місту. Ми навіть роздумували над тим, аби замінити рекламу настінними малюнками, та якісний розпис і його підготовка потребують фінансування. Рекламні компанії готові робити рекламні речі, які приносять їм прибуток. Місто ж не має змоги фінансувати те, що, ймовірно, найкраще б личило йому. Такі речі цікаві, але суспільно-економічна ситуація нині не дає їм змоги розвиватися.
Стосовно обписаних фасадів, то це вже свідчить про рівень нашої культури. Як на мене, це намагання самоствердитися, мовляв, от я в такому місці зумів щось написати, мене ніхто не зловив. Райадміністрації за можливості написи ліквідовують. Ця проблема є, і її треба вирішувати вихованням!"
За матеріалами lvivpost.net.
Ще цікавинки Львова:
Від "Віденськоі каварні" і "Кришталевої" до "Світу кави": кавові традиції Львова
Невідомий Львів: як річка Полтва зникла з вулиць міста, та стала підземною
Viber
Telegram
Messenger
Facebook
Google +
