Головний архітектор Львова розповів, як зміниться місто

Головний архітектор Львова Юліан Чаплінський розповів buro247 про те, що потрібно знести і побудувати, щоб врятувати місто.

- Як ви стали головним архітектором Львова? Існує версія, що ви сильно критикували Андрія Садового, який потім прийшов до вас у майстерню і призначив на цю посаду.

- Що я дуже критикував Садового – це занадто сказано.

Коли мене друзі з інших міст запитували "Як ваш мер?", я відповідав "Ніяк". Тому що у сфері архітектури було зроблено вкрай мало. Два з половиною роки Львів був без головного архітектора міста.

З Андрієм Івановичем ми були знайомі протягом чотирьох років. Перетиналися на різних подіях, і щоразу він казав: "Я б хотів прийти до вас в майстерню". Коли прикипіло, його помічниця подзвонила і попросила, щоб ми прийняли Садового. Говорили з ним дві години.

- Про що говорили?

- На першій зустрічі запитували про мої проекти, про мій погляд на проблеми міста, про найближче майбутнє. Андрій Іванович поставив провокативне запитання: ким я себе бачу у майбутньому – архітектором чи менеджером. Я відповів, що мені бракує емоцій, нової освіти. Я взагалі збирався їхати в Німеччину і вступати до Штутгартського університету, працювати із тамтешніми архітекторами. Через тиждень після нашої розмови Садовий сказав: "Ви хотіли другу освіту? Можете здобути в практиці".

Три місяці я виконував обов’язки головного архітектора, а потім, склавши іспит, ним став офіційно.

- У туристів Львів найчастіше асоціюється із соборами, історичними будівлями, кам’яницями. Що собою являє сучасне архітектурне обличчя Львова?

- Насправді воно тільки формується. Як мінімум маємо класний аеропорт, який не гірший за новий термінал у Борисполі. Він спокійніший і технологічно правильніший. Будуються два об’єкти, що мають стати емблемами міста: монастирський комплекс з церквою оріоністів, який проектує Маріо Ботта, і сучасна відкрита бібліотека на 200 тисяч книг. Проведено конкурс на спорудження офісного IT-комплексу в Новому Львові.

З’являються непогані зачатки серед будівництва житлових об’єктів. 25 вересня відкриють торгівельний мол Forum Lviv. Я не можу сказати, що це надсучасна архітектура, але принаймні вона імплементована в історичний ореол міста.

Це перші вісточки сучасної архітектури. Думаю, за декілька років ми побачимо п’ять-сім проектів. Я хотів би, щоб до Львова їздили дивитися не тільки на стару архітектуру.

- Як має виглядати уже сформоване обличчя міста?

- На жаль, ми втратили ту задумку, як мав би виглядати Львів. Особисто я бачив його приблизно таким містом, як Берлін чи Відень, де є квартальна забудова в шість-сім поверхів із внутрішніми двориками, в яких немає машин, натомість є велопарковки та ідеальна структура громадського транспорту.

Однак згідно наших норм, як район не проектуй, все одно виходять мікрорайони, а не квартали. І це насправді фатально. Ми маємо приклад Сихова [крупнейший жилмассив Львова. – Buro 24/7], який наче і "сидить" комплексно, має добру інфраструктуру, школи, садочки, але там зовсім інша архітектура, вона інакше формує ментальність людей. Тамтешні 130 тисяч мешканців активні, у них є жага до громадських просторів, і вони хочуть збиратися до купи, але вже у великі society. У той час як Львову притаманні квартальні риси: люди живуть двома-трьома вулицями і кожен сусід знає один одного, знають перукаря і пекаря, батьки можуть без страху випустити дитину на двір, бо у разі чого допоможуть сусіди.

^{Проект IT-центра на Панаса Мирного}

Я з жахом розумію, що ми відкрили ящик Пандори. Скоро повилазять ті будинки, на які ще до мене повинадавали купу дозволів. Мені важко пояснювати замовникам, що краще будуйте меншу поверховість, що це краще виглядатиме і дорожче продаватиметься.

Деякі львівські архітектори кажуть, що у Львові надто переживають за історичні будівлі, тому в центральній частині практично не з’являються сучасні споруди. Чи можуть у Львові співіснувати історична і сучасна архітектура?

Коли я почав працювати у міськраді, мені теж здавалося, що у нас замало сучасної архітектури і чому б для неї не відкрити двері. З іншого боку, вивчивши досвід європейських міст, я трохи схаменувся.

До того ж я бачу реакцію звичайних людей. Тут, у Львові, вони виступають проти чогось сучасного в центральній частині, а в Німеччині чи Австрії приємно дивуються, фотографуються і співають сучасним спорудам оди. Це питання якості і переконливості архітектури. Коли вона контекстуальна і вражає своєю професійністю, то для будь-кого буде зрозумілою.

Ще одна причина, чому у центрі Львова не побачиш сучасних будівель – несформована архітектурна школа, несформована культура міжнародних конкурсів і дещо заскорузла реставраційна школа.

Так що конфлікт соціуму, архітекторів і реставраторів справді існує. Сподіваюсь, що він буде вичерпаним за рахунок правильних конкурсів. Хоча читаючи історію, бачу, що ті сучасні архітектурні об’єкти, якими зараз прийнято пишатися, свого часу теж терпіли шквал критики.

- В одному з інтерв’ю ви казали, що "Львів не знає своєї архітектури, не користається навіть емоційно з того, що має". Що ви мали на увазі?

Свого часу Львів був столицею архітектури Галицько-Волинського князівства, Королівства Галичини та Володимирії, і навіть за польських часів львівська школа також відрізнялася особистим почерком, зокрема модернізму. Ми це втратили, у тому числі й за 20 років незалежності.

Львів’яни кажуть, що хочуть бачити стару архітектуру, жодної нової. Натомість я не бачу якихось рухів по реставрації будинків, по краудфандингу в цьому напрямку, по програмах залучення коштів від мешканців. Тому подібні розмови я сприймаю не більш ніж популізм.

Крім того, львівська архітектура служить фоном для різних заходів, фестивалів, ресторанно-клубного життя, туризму. А самі містяни, як на мене, не усвідомлюють, що в архітектурі добре, а що погано. Зрештою є споруди австрійського часу, які можна без мук сумління знести, забути і збудувати щось нове. Але все це оберігається, наче скарб.

Натомість я бачу, як люди бездумно замінюють вікна чи самовільно приліплюють балкони в подвір’ях, щось добудовують. Власники не розуміють того, що кожен крок – це як терміт їсть дерево. Один укус дереву нічого не робить, але якщо ми усі так вчинятимемо, то Львів може загнити, перетворитися в глибоку провінцію.

- Трохи відійдемо від центру. У вас є плани із розбудови спальних районів Львова. У чому суть?

- Ми вже маємо три цікаві концепції, які мені подобаються. Наприклад, міськрада провела воркшоп по формуванню завдань із розбудови Підзамче – найстарішого району Львова, який сьогодні найхаотичнійший. Він нагадує бардачне місто і потребує віника, яким треба мести ті всі вулиці.

Також хочемо зробити один великий детальний план від вулиці Стрийської до Червоної калини вздовж Луганської. Це промислова зона, яка вмерла і поділена на десятки приватників, які наче зійшли з розуму, та будують там житло. Я їм казав, що максимум весною цей ринок рухне. Тому що всі готівкові ресурси вичерпаються, а після того буде штиль і матимемо нові проблеми: масу недобудованих проектів, незаселені будинки. Кількість метрів квадратних, які вже набудовані і які в планах, якщо їх об’єднати, дозволять доселити до Львова 70 тисяч мешканців. Я вважаю, що стільки населення місту не потрібно. Нам не потрібне збільшення кількості автомобілів. Для Львова населення 800 тисяч – це стеля, яку треба підтримувати і, напевно, розвивати міста поближче – Городок, Винники й інші в радіусі 30-40 км, щоб там можна було селитися в комфортних і людських умовах.

- А що далі?

- Коли ми зробимо чотири-п’ять подібних проектів, у мене є бажання зробити урбан-лабораторію, де я міг би об’єднувати між собою різних архітекторів для обговорення тих чи інших містобудівельних проблем. І щоб вони, перед тим як сказати забудовнику "Так, я намалюю вам 60 тисяч житла", могли прийти і порадитися. Не тільки між собою, а й з головним архітектором. Тоді я, наприклад, зможу сказати: "Не витрачайте, куме, сили, більше 30 тисяч місто не дасть зробити, бо ми не зацікавленні у скупчені такої кількості людей у цьому районі". Мер пообіцяв виділити під лабораторію приміщення.

^{Проект библиотеки УКУ}

У серпні Ілля Кенігштейн, радник Садового, анонсував запуск Креативного кварталу у старому трамвайному депо, а у мікрорайоні Новий Львів планують побудувати новий IT-центр. Яке їхнє призначення і яка від них користь?

Офісний ІТ-центр на Панаса Мирного – це приватний проект. Мій колишній замовник попросив порекомендувати когось з хороших архітекторів, але я знаю багато достойних людей, тому порадив йому провести конкурс. Значимість цього центру проста – він знаходитиметься близько до Українського католицького університету і таким чином продовжиться формуватися ланцюжок освітньою-інтелектуальних центрів: Львівська політехніка – УКУ – і цей ІТ-простір у Новому Львові.

Що стосується Креативного кварталу, то це не більше ніж проектна гіпотеза, тому що поки існує багато невирішених нюансів. Я співавтор концепції цього проекту і вона вже готова. Поки продовжується обговорення моделі співпраці міста з Кварталом.

А взагалі, такого в Україні ще ніхто не робив. Саме місце, трамвайне депо – неймовірна промислова архітектура австрійського періоду. Там варто лише все почистити і можна вносити меблі, без капітальних втручань.

Це буде геть інший рівень інтелектуального зрізу. Молоді люди зі своїми стартапами матимуть прямий доступ до інноваційних компаній, їхніх представників. Влаштовуватимуться різні воркшопи, майстер-класи. Близькість з Політехнікою була одною з умов вибору місця, тому що все ж такий цей університете – кузня програмістів. Це більше емоційний поштовх. Ми вирімо, що до Львова зайдуть інноваційні компанії, і коли зрозуміють інтелектуальний потенціал, відкриватимуть в Кварталі свої представництва. Це перспективна і соціальна річ, яка не є прибутковою.

- Ви казали, що плануєте залучати західних архітекторів. Чим їх може зацікавити Львів?

- Львів – це в першу чергу ринок. Вони розуміють, що при будь-яких розкладах Львів мав би залишитися у сфері впливу Європи, а якщо це трапиться, то відповідно сюди потечуть західні інвестиції.

Напевно, ми досягли своєї стелі у звичайному туризмі. Далі ми або робимо якісні ривки в сфері розваг, аж впритул до Діснейленду, або орієнтуємося на нові напрямки. У планах розвивати бізнес-туризм. У нас для цього є все, крім одного – конгрес-центру. Тобто немає майданчику, де можна регулярно проводити великі конференції на три-шість тисяч учасників. Це мало б привабити інвестора.

Для цього ми вже зарезервували ділянку біля Арени-Львів, проведемо тендер і запросимо взяти участь як мінімум дві західні фірми, які мають досвід будівництва подібних об’єктів. Зокрема, нас вже приїжджали консультувати архітектори з Кракова, які робили Ice Krakоw CongressCentre в центрі міста.

Також консультації проводив урбаніст із Амстердама Кейс Ван Райвен,Іріс Гляхман. На Днях модернізму в Ратуші були Анет Матьесон, урбаністка з Роттердаму, Надя Ніліна, урбаніст, яка викладає в московській школі “Марш”.

Вони приїжджають, читають нам лекції, консультують із абсолютно альтруїстичним підходом, тому що усі вірять, що Львів – це останній оплот, де можна врятувати ситуацію і не дати урбанізації поглинути нас. Але як показує досвід тієї ж Східної Німеччини, нічого нереального не буває. Головне, щоб економіка стала на ноги, щоб ми покращили свої позиції в світі і щоб мали візію. Якщо її матимемо, то можна знести цілий Сихів і збудувати його інакше.

- А на українських архітекторів у вас є надія?

Є. Хоча після першого конкурсу для ІТ-центру на Панаса Мирного, де виграв киянин Віктор Кудін, а друге-третє місце зайняли львівські архітектори, побачив що реакція львів’ян неоднозначна, критична, неаргументована. Незрозуміло, чи то заздрість, чи нервові розлади.

Напевно, львів’яни розуміють, що вони поступаються дніпропетровській, харківській, і навіть київській архітектурним школам. З одного боку, це призводить до комплексів, а з іншого – це має породити бажання змагатися.

В Україні однозначно є покоління амбітних хлопців та дівчат. Зараз ще пройде трохи часу, і поприїжджають люди, які вчилися на Заході, почнеться нова ера. Я в цьому переконаний.

- Яким ви бачите ідеальний Львів з архітектурної точки зору у новій ері?

Я не хочу зараз думати про бізнес-сіті, хмарочоси чи мірятися з іншими містами. У моєму ідеальному Львові усі будинки і земля під ними перейдуть у приватну власність. Львів – місто, де люди перестали сподіватись на державу, почали об’єднуватись у ОСББ, спілки, які реально щось роблять і розуміють, що вони господарі як мінімум на своїх подвір’ях. Ідеальний Львів – це максимальна мережа трамвайних та тролейбусних, автобусних ліній і мінімальна мережа маршруток і машин. Це відреставроване місто з вкрапленнями інноваційних центрів. Це мусить бути місто освіти, науки, мистецтва. Львів ніколи не буде промисловим і подібний радянський експеримент не вдався, тому не дивно, що все рухнуло і розвалюється. Тут люди повинні вчитися, здобувати другу-третю освіту, напевно, що жити на пенсії та насолоджуватися екологією. 

Інтерв'ю – Володимир Волощук.

Світломузичний "сухий" фонтан, світлодіодні світильники та Wi-Fi: як зміниться площа перед Оперою (ескізи)

Новий Львів: як виглядатиме мікрорайон після реконструкції

Як зміниться площа біля Оперного театру: докладно