Не стало письменника Романа Іваничука

фото з сайту www.salomeamuseum.lviv.ua

Події

17 вересня 2016 14:49

17 вересня, помер Роман Іваничук, український письменник, громадський діяч, один з організаторів Товариства української мови ім. Т. Шевченка, член Спілки письменників України, депутат Верховної Ради України І-го скликання, Заслужений працівник культури України, Герой України, повідомила прес-служба Львівської міської ради.

Романові Іваничуку було 87 років.

Допоможіть журналістам Vgorode.ua виконувати свою роботу. Підтримайте фінансово >>> ❤

Громада Львова висловлює співчуття родині та близьким.

"Наша країна тримається на таких людях, як Роман Іванович. Справжній патріот, який і словом, і ділом будував незалежну Україну. Співчуваємо і сумуємо разом з родиною", - зазначив Андрій Садовий, міський голова Львова.

Поховають Романа Іваничука на Личаківському кладовищі.

Деталі буде повідомлено пізніше.

Довідка.

Роман Іванович Іваничук - український письменник, громадський діяч, один з організаторів Товариства української мови ім. Т. Шевченка, Народного Руху України, член Спілки письменників України (з 1960), депутат Верховної Ради України І-го скликання (1990–94). Заслужений працівник культури України.

Лауреат Державної премії УРСР ім. Т. Г. Шевченка, Літературної премії ім. А. Головка, премії ім. І. Мазепи. Герой України.

Народився 27 травня 1929 в селі Трач (тепер Косівського району Івано-Франківської області України, тоді - територія Республіки Польші), в сім'ї учителя; його дядько — Михайло Іваничук, вчений-геоморфолог, вояк Легіону УСС та УГА.

У 1948 р. знову вступив до Львівського університету на українську філологію, але через те, що не хотів йти до комсомолу і на свята ходив у вишиванці, на нього був написаний донос і в 1949 р. Романа Іваничука виключили з університету за "антирадянську діяльність". Відслужив 3 роки в армії (в Азербайджані) і в 1953 р. поновився у Львівському університеті, який закінчив у 1957 році. Поїхав працювати учителем української мови і літератури у селище Щирець Львівської області. Там продовжив писати, вступив до Спілки письменників УРСР. В літературі вважав своїми учителями Василя Стефаника,Михайла Коцюбинського та Ірину Вільде, також у ранній період творчості перебував під великим впливом творів Івана Керницького.

У 1958 р. вийшла друком перша збірка новел "Прут несе кригу", яка принесла йому визнання.

У 1961 році переїхав до Львова, від 1963 працював редактором у відділі прози журналу "Жовтень" (від 1990 р. —"Дзвін").

У 1968 р. вийшов друком роман "Мальви" на історичну тематику з часів Хмельниччини. За нього Іваничука жорстко критикувала компартійна влада, хотіли звільнити з журналу, проте роман здобув широкий резонанс.

Тему наступного роману "Черлене вино" — про оборону Олеського замку від польських загарбників у 1431—1432 роках в ході так званих "Воєн Свидригайла" — підказав відомий літературознавець Григорій Нудьга. Роман вийшов друком у 1977 році. Тут чи не вперше в українській літературі змальовано побут середньовічного Львова. За ним з'явився роман "Манускрипт з вулиці Руської" (1979), який змальовує картини міського життя кінця XVI — початку XVII ст. у Львові. Обидва стали популярними. У третьому "львівському романі" "Вода з каменю" (1982) йдеться про Львів початку ХІХ ст. і юність Маркіяна Шашкевича. Наступний роман "Четвертий вимір" (1984) про одного з учасників Кирило-Мефодіївського братства Миколу Гулака вважають вершинним твором автора.

У червні 1988 року погодився очолити львівську філію Товариства рідної мови. Навесні 1990 року обраний народним депутатом УРСР, брав участь у підготовці і проголошенні Декларації про державний суверенітет України 16 липня 1990 року і Акту про незалежність України 24 серпня 1991 року.

Нагороди

Звання Герой України з врученням ордена Держави (16 січня 2009) — за самовіддане служіння Україні, значний особистий внесок у духовне відродження Української держави, плідну літературну і громадську діяльність.

Орден "За заслуги" II ст. (29 вересня 2006) — за значний особистий внесок у соціально-економічний і духовний розвиток Львова та з нагоди 750-річчя заснування міста.

Орден "За заслуги" III ст. (8 грудня 1998) — за вагомий особистий внесок у збагачення національної культурної спадщини України, вагомі творчі здобутки і активну громадську діяльність.

У доробку письменника двадцять історичних романів, якими він намагається заповнити білі плями в нашій історії. Його твори перекладені, зокрема, французькою, російською та іншими мовами.

Твори:

збірка новел "Прут несе кригу" (др. 1958);

збірка новел "Не рубайте ясенів" (1961);

збірка новел "Під склепінням храму" (1961);

роман "Край битого шляху" (1962);

збірка новел "Тополина заметіль" (1965);

роман "Мальви" (написаний 1965—1967; друк. 1968); виданий вдруге під назвою "Яничари";

збірка новел "Дім на горі" (1969);

збірка новел "Сиві ночі" (1975);

повість "Місто" (написаний 1972—1975; др. 1977);

роман "Черлене вино" (написаний 1974—1976; др. 1977);

роман "Манускрипт з вулиці Руської" (написаний 1976—1978; др. 1979);