Невідомий Львів: як жилося львівським повіям сто років тому

В Австро-Угорській імперії, частиною якої був Львів кінця ХІХ – початку ХХ століття, контроль над проституцією здійснювали інспектори поліції, ведучи спеціальні книги. За інструкцією, видаваною поліційному уряду, таких книг мало бути дві. У першій (Книга І) вписувалися імена жінок, що відкрито заробляли проституцією на життя, в іншій (Книга ІІ) – ті, що були запідозрені у способі такого заробітку. Кожна зареєстрована у такій книзі особа повинна була раз на тиждень проходити огляд у лікаря, який робив відповідний запис у попередньо виданій їй "книжечці здоров’я". Цей документ був фактичним дозволом на надання сексуальних послуг, а його втрата підлягала обов’язковій заміні.

^{Фото чоловіка і жінки, між 1910–1930 рр. Джерело: https://polona.pl}

Кожного річного звіту поліційні інспектори подавати відповідні дані про стан проституції до крайового намісництва. За одним з таких звітів у Львові 1886 р. серед жінок, вписаних до книг повій, переважали молоді незаміжні дівчата віком до 25 років, християнки за релігійною приналежністю, більша половина з них визнавали себе місцевими мешканками, і близько третини вважалися писемними.

^{Жінка в капелюшку, між 1901–1910 рр. Джерело: https://polona.pl}

Маючи намір покинути професію і звільнитися від поліційного нагляду  вписані в ці книги жінки повинні були офіційно засвідчити таке бажання у бюро поліції і навести аргументи, що його б підтверджували. До останніх зараховували, наприклад: факт заміжжя; наявність хвороби, що за висновками лікаря унеможливлювала продовження такого заробітку; прохання батьків, кревних чи опікунів, що гарантували б те, аби в майбутньому жінка не займалася проституцією. Інструкція окремо регламентувала поведінку, з якою представники державних органів мали б поводитися з повіями, а саме – "поважно і без насмішок", при кожній нагоді "направляти" цих жінок на "шлях праці і моральності".

^{Жінка з дзеркальцем, між 1901–1930 рр. Джерело: https://polona.pl}

Попри намагання міської влади контролювати питання сексуальної торгівлі проблемою залишалася так звана "таємна" проституція. Зі звіту Львівської дирекції поліції 1889 р. основними причинами поширення останньої були "невигоди" реєстрованих повій, головно через необхідність витрачати кошти на щотижневі оглядини лікаря і загалом їх велика підзвітність. Тут йшлося про обмеження, які на жінок, що займалися проституцією, накладала поліція, зокрема: неможливість мешкати у певних місцях, необхідність повідомляти у разі зміни свого помешкання нову адресу впродовж 24-ох годин після переїзду, заборона виїжджати з міста на більше як 2 дні без відповідного дозволу тощо. На переконання контролюючих органів "таємною" проституцією, зазвичай, займалася жіноча обслуга по кав’ярнях і готелях, а також шансонетки.

 ^{Віденська кав’ярня, Львів 1935 р. Джерело: https://polona.pl Павільйон кав’ярні, Львів 1922 р. Джерело: https://polona.pl}

До умов, що сприяли розвитку проституції у місті традиційно зараховували: велику концентрацію населення, економічні труднощі життя (особливо робітничої верстви), пізні шлюби, і загалом загальносуспільний "упадок моральності". Оскільки найбільша кількість повій рекрутувалася з найнижчих верств суспільства, була поширеною думка про те, що занедбане моральне виховання і дуже непевні умови статевого дозрівання повністю нівелювали у них почуття сорому, або ж ці жінки вступили у доросле життя з певними претензіями, що не могли відповідати побуту, до прикладу, служниці чи швачки.

 ^{7. Жінка з чоловіком, між 1900–1920. Джерело: https://polona.pl 6. Портрет жінки з двома трояндами, 1900. Джерело: https://polona.pl}

Регламентацію домів розпусти при цьому ніхто не відміняв, хоч у пресі і лунали заклики про необхідність популяризувати тезу про те, "що повздержанє себе від полових зносин не приносить орґанізмови жадної шкоди". З темою проституції була тісно пов’язана проблема хвороб, викликаних "страшними наслідками тайних гріхів молодости і розпусти", а найперше сифілісу. Одним з пояснень їх поширення було те, що ті, хто користувалися послугами повій, часто приносили хвороби додому, заражуючи таким чином і власних дружин. Найбільш далекоглядні критики вбачали в проституції навіть проблему можливого національного винародження. Особливої гостроти такі страхи набували в багатоетнічних суспільствах, до яких станом на другу половину ХІХ – початок ХХ ст. належала і Галичина.

Джерело: photo-lviv.in.ua.

Ще про невідомий Львів     

Невідомий Львів: дім "Під совами"

Невідомий Львів: які солодощі полюбляли львів’яни у давнину            

Невідомий Львів: як будували львівське метро (фото)